С. О. Сафронов професор кафедри ОРД Харківського національного університету внутрішніх справ, кандидат юридичних наук, доцент. Проблеми забезпечення контролю оперативної обстановки на об’єктах, які обслуговуються підрозділами Департаменту внутрішньої безпеки МВС України У статті розглянуто проблематику забезпечення контролю оперативної обстановки підрозділами внутрішньої безпеки МВС України, зокрема здійснена класифікація проблем і описана їх суть. * * * В статье рассмотрена проблематика обеспечения контроля оперативной обстановки подразделениями внутренней безопасности МВД Украины, в частности осуществлена классификация проблем и описана их суть. * * * The article describes the problems of control of the operational situation of the police in Ukraine, developed a classification of problems and described by their essence. Проблеми національної системи правоохоронних органів породжуються нерівномірністю розвитку всіх її структурних елементів, протиріччями в соціально-економічних, політичних і культурних відносинах. Основна проблема всієї правоохоронної системи України, на думку автора, криється у невідповідності якісних характеристик кадрового потенціалу з характером сучасних стандартів суспільних відносин, які позиціонуються в процесі європейської інтеграції. МВС України займає одне з ключових позицій в системі органів правопорядку. Зосередивши на собі виконання багатьох державних функцій, органи внутрішніх справ перетворилися на соціальну інституцію. У зв’язку з цим безпека системи ОВС України є не тільки внутрівідомчим інтересом, а й загальнодержавним. Для забезпечення такої безпеки були створені спеціальні підрозділи внутрішньої безпеки МВС України (далі по тексту ВБ). Будучи окремим структурним елементом МВС, підрозділи ВБ мають свої, специфічні завдання. Зрозуміло, що специфіка цих завдань обумовлює наявність специфічних проблем, які виникають в процесі діяльності Департаменту внутрішньої безпеки МВС України (далі ДВБ). Проблемами щодо діяльності підрозділів ДВБ МВС України ґрунтовно займались Р. Я. Лунга [1], О. В. Мельковський [2], О. Ю. Секереш [3], С. І. Пічкуренко [4], М. А. Погорецький [5], М. В. Грищенко та І. Р. Шинкаренко [6]. Проте, зазначені автори досліджували лише окремі проблемні питання, які не стосувалися всієї проблематики контроля оперативної обстановки як іманентного феномену діяльності підрозділів ВБ. У зв’язку з цим виникла наявна потреба з приводу усунення таких теоретичних прогалин. Актуальність дослідження також обумовлюється криміногенною обстановкою в цілому по Україні та рівнем корумпованості в системі ОВС України. Метою цієї статті є висвітлення комплексної характеристики найбільш суттєвих проблем, які виникають в підрозділах ВБ при здійсненні контроля оперативної обстановки в ОВС України. Наукова новизна полягатиме в тому, що вперше на Україні пропонується класифікація існуючих в підрозділах ДВБ МВС України проблем та пояснюється їх сутність. Наведені нижче результати досліджень переважно є апріорними, оскільки процес збору емпіричного матеріалу в цілому здійснювався неформально, в приватних і довірливих бесідах, без дотримання правил статистичної пропорційності вибірки респондентів, без верифікації отриманих відомостей. Однак, не слід виключати можливості того, що ідеї апріорних знань можуть полягти в основу апостеріорних вивчень. Саме в цьому вбачається методологічна цінність апріорних даних у науковій діяльності. На сучасному рівні розвитку людства термін «проблема» є багатовекторним предметом розуміння. Навіть у фундаментальних сферах знань ми можемо виявити різні інтерпретації цього слова. Ось наприклад, у словниках з психології слово «проблема» тлумачиться як «…усвідомлення неможливості вирішити труднощі і протиріччя, що виникли в даній ситуації, засобами наявного знання і досвіду» [7; 8, с. 444]. У словнику по філософії «проблема» інтерпретується як «форма знання, змістом якої є те, що ще не пізнане людиною, але що потрібно пізнати. Інакше кажучи, це знання про незнання, питання, що виникло в ході пізнання і вимагає відповіді. Проблема – не застигла форма знання, а процес, що включає два основних моменти – її постановку і рішення. Рішення проблеми – істотний момент розвитку знання, в ході якого виникають нові проблеми ... » [9, с. 63]. В словнику іншомовних слів проблема тлумачиться як «завдання, питання, яке запропоновано для вирішення; невирішене в науці питання; спірний пункт, загадка, важке завдання. У фігуральному значенні: річ, яка важко розуміється, важко пояснюється» [10]. Слово «проблема» походить від грецького «problema», «proballo» тобто – кидаю вперед, завдання, припущення [10]. У якості синонімічних схожостей в українській мові розглядають слова: питання, справа, труднощі, задача, завдання, урок, альтернатива, дилема, злоба дня [11]. Двополярне розуміння терміна «проблема» запропоновано в найновішому філософському словнику. У широкому смислі слова «проблема» має розумітися як складне теоретичне або практичне питання, що вимагає вирішення; у вузькому сенсі – ситуація, яка характеризується недостатністю засобів для досягнення певної мети [12]. Ґрунтуючись на емпіричному досвіді багаторічної практики з виявлення проблем в діяльності правоохоронних органів можливо сміло стверджувати, що проблема бере свій початок у проблемній ситуації. Як правило, проблеми зароджуються практикою, в тому числі практикою розміркувань, котрі виникають у зв’язку з необхідністю вирішення конкретного завдання. Незалежно від рівня абстракції сформульованої проблеми, для розумового процесу завжди необхідно певне тлумачення явища. Відразу слід зазначити, що усвідомлення факту наявності якоїсь проблеми є вкрай суб’єктивним проявом психіки. Сприйняття людиною якогось факту як проблеми та актуалізація цієї проблеми з особистими мотиваціями залежить від суто індивідуальних якостей особистості. Якщо для однієї особи проблема є, то для іншої її може взагалі не бути. Коли ж проблема усвідомлюється і сприймається безліччю суб’єктів вона набуває ознаки об’єктивності, починає визнаватися і стає проблемою групи, корпорації або суспільства в цілому. Крім цього, про наявність проблеми у будь-якій сфері діяльності свідчить те, що вона не може бути швидкоплинною, це повинно бути усталене або часто повторюване явище. Зважаючи на це, проблему в будь-якому вигляді діяльності слід розглядати як тенденційний прояв відносно стійких в часі обставин, при яких настає критичний збіг факту (який вимагає діяти певним способом) з фактором (котрий не дозволяє так діяти). Простіше кажучи це розбіжність бажань (потреб) з можливостями їх задоволення (вирішення). Враховуючі прикладний характер оперативно-розшукової діяльності буде доречним гіпотетично умовитись, що проблему забезпечення контролю оперативної обстановки підрозділами ДВБ слід розглядати як властиве для більшості її працівників становище, при якому через однотипні чинники ускладнено вирішення конкретних завдань або виконання обов’язків, які покладаються на підрозділи ДВБ, у зв’язку з чим складаються типові ситуації при яких досягнення мети контролю оперативної обстановки у реаліях стає скрутним або неможливим. Така теоретична обумовленість ознак «проблеми контролю оперативної обстановки» необхідна для визначення меж дослідження та встановлення предикатів суджень. Зазначена дефініція лягла в основу визначення гносеологічного принципу з’ясування проблем контролю оперативної обстановки підрозділами ВБ. Тому, при аналізі певного емпіричного масиву виключалися: поодинокі випадки; свідчення осібного характеру; приклади з суто індивідуальних оцінок наявності проблем у діяльності по контролю оперативної обстановки. Відповідно, здійснений синтез проблем щодо контролю оперативної обстановки носить узагальнений характер, а для зручності відображення даних всієї проблематики був використаний метод класифікації, який дозволив систематизувати сукупність проблем за видовими ознаками та дихотомічними властивостями. Отже, розглянемо цю класифікацію. Дихотомічна класифікація: 1. Об’єктивні проблеми контролю оперативної обстановки: 1.1. Недосконалість чинного законодавства та неурегульованість питань стосовно компетенції підрозділів ДВБ з приводу: а) вжиття профілактичних заходів у середовищі осіб з правомірною поведінкою; б) вжиття заходів превенції на стадії «голого умислу» на вчинення правопорушення; в) вжиття заходів попередження на етапі «незавершеного готування» до злочину або вчинення іншого правопорушення. Така правова невизначеність призводить до нерозуміння та незнання алгоритму дій працівника ВБ щодо застосування заходів профілактики, попередження та запобігання правопорушенням; 1.2. Логічна несумісність завдань щодо пошуку і фіксації фактичних даних про протиправні діяння (див. ст. 1 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність») з одночасним існуванням обов’язку вживати оперативно-розшукові заходи щодо попередження злочинів та здійснення профілактики правопорушень (див. ст. 7 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність»). Таким чином законодавством закладається неоднозначність розуміння стратегічної мети діяльності суб’єктів ОРД. Працівника ВБ завжди можливо докорити у ситуації фіксації правопорушення тим, що він не робить попередження, а у разі відсутності правопорушень через вдалу попереджувальну діяльність тим, що не здійснюється документування протиправної діяльності. 1.3. Обмеженість законодавством строків проведення негласних оперативно-розшукових заходів та негласних слідчих дій. Через це виникає фрагментарність доказів щодо вини особи, а особливо у випадках вчинення незакінчених злочинів (готування до злочину – ст. 14 КК або замаху на злочин – ст. 15 КК). На практиці почастішали випадки коли при негласній фіксації фактів готування до злочину або замаху на злочин злочинці заявляють про добровільну відмову від доведення злочину до кінця (ст. 17 КК України). У разі добровільної відмови від доведення злочину до кінця особа не несе кримінальної відповідальності (ч. 2 ст. 17 КК України) і всі дії щодо фіксації стають марними. Основна проблема негласної фіксації полягає в тому, що техніка документує лише акти діяння, а елементи суб’єктивної сторони злочину залишаються імпліцитними. 1.4. Невідповідність кількості працівників ВБ з кількісно-якісними показниками особового складу ОВС. Відсутність нормативно-правового критерію для відомчої оцінки етично-моральних якостей та визначення рівня стійкості цих якостей у кандидатів на керівні та особливо відповідальні посади в системі ОВС. Така правова прогалина дозволяє обіймати посади особам, які за своєю ментальністю далекі від провідної ідеї правоохоронця – боротьба з правопорушниками. Як наслідок, всупереч застереженням підрозділів ДВБ в системі МВС відбуваються призначення на посади осіб з небажаною для ОВС психологічною настановою, що у свою чергу, по законам діалектики поступово призводить від кількісних до якісних показників. За таких обставин для докладного контролю оперативної обстановки підрозділам ВБ не вистачає штатних одиниць, сил ОРД; 1.5. Правова обмеженість щодо можливості використання підрозділами ДВБ в системі ОВС «контрольованої провокації на правопорушення». Тактика контролю оперативної обстановки передбачає визначення оперативних ризиків, об’єктів та фігурантів посиленої уваги і, в цьому сенсі, провокацію доцільно застосовувати у якості способу перевірки рівня схильності працівників ОВС до певних видів правопорушень, а також з метою вжиття до працівників ОВС превентивно-попереджувальних заходів, зокрема встановлення тимчасових обмежень на заміщення певних посад в системі ОВС України. 1.6. Внутрішньо-системний антагонізм працівників ДВБ з іншими співробітниками ОВС. Переважно працівники інших служб та підрозділів ОВС з недовірою та побоюванням ставляться до працівників ДВБ. Лише 12% асоціюють їх як захисників системи ОВС та особистої безпеки осіб, які там працюють. 1.7. Організація діяльності підрозділів ВБ засновується на принципі командно-адресної спрямованості. Проведення перевірок, здійснення оперативних розробок та комбінацій переважно відбувається "по команді з верху" – з цілеспрямованістю проти заздалегідь визначеної особи. В наслідок цього у працівників підрозділу ВБ з часом втрачається ініціативність до особистого пошуку, марнується потреба вживати акти правомірного реагування на правопорушення, вчинені співробітниками ОВС; контроль оперативної обстановки проводиться не комплексно, а епізодично чи ситуативно по відношенню до певних осіб. 2. Суб’єктивні проблеми контролю оперативної обстановки: 2.1. Наявність негативної службової конкуренції, яка проявляється у особистому суперництві між співробітниками одного підрозділу ВБ, у зв’язку з чим виникає небажання щоб колега виявив правопорушення, у наслідок чого певна інформація приховується від відповідальної особи, а інколи створюються перепони для її здобуття; колеги по службі не сприятимуть один одному; старші не розповсюджують передовий досвід роботи у підрозділах ДВБ; 2.2. Сумніви працівників ВБ з приводу того, що матеріали оперативної розробки або перевірки вдасться реалізувати та довести до логічно-правової завершеності. Через це зароджується невпевненість у собі, безініціативність і формалізм у роботі; 2.3. Низький рівень особистих мотивацій на бездоганне виконання службових обов’язків. Виявлення правопорушників в системі ОВС у психологічному плані не є актуальною задачею працівників ВБ і позиціонується в свідомості як псевдо-завдання, як другорядне питання. Мало хто керується ідеєю очищення кадрів від «перевертней в погонах», ідеєю захисту особового складу ОВС. Як результат, для видачі показників роботи увага зосереджується на менш важливих питаннях. Обираючи шлях найменшого спротиву матеріали оперативної розробки або службової перевірки реалізуються переважно стосовно молодшого та середнього начальницького складу. Практично ігноруються неправомірні накази та розпорядження керівників, допущені ними потурання відносно окремих підлеглих. 2.4. Наявність конфлікту особистих та службових інтересів працівників ДВБ. На кризовому рівні перебувають показники співіснування звичайних людських прагнень (прагнення до спокою, гармонії з оточуючими, устремлінь хобі, інтимності, особистої значущості тощо) з матрицею службових вимог (безлике підпорядкування, кар’єрна запопадливість, службова конкуренція, жертовна старанність тощо). У зв’язку з цим знижується рівень коефіцієнту корисної діяльності, спостерігається редукція індивідуального відношення до служби, особливо у осіб зі стажем роботи в ОВС понад 15 – 18 років. 2.5. Недовір’я працівників ВБ до керівництва та безпосередніх начальників. Працівники підрозділів ДВБ ставлять під сумнів щирість людських стосунків з ними, сумніваються в чесності і безкорисності їх наказів, розпоряджень та настанов тактичного характеру. 2.6. Домінант меркантильних інтересів працівників ВБ над відомчими та соціальними цінностями. 2.7. Відчуття нерозмірності між особистим ризиком, психологічним навантаженням, затратами часу та сил з характером відповідальності, яку несуть правопорушники з числа працівників ОВС за матеріалами оперативних розробок та перевірок, що здійснюються підрозділами ДВБ. Видоутворююча класифікація: 1. Проблеми матеріально-технічного забезпечення: 1.1. Недостатня кількість технічного обладнання для проведення ОТЗ, а інколи їх технічна недосконалість та застарілість; 1.2. Низький рівень державного забезпечення щодо надання автотранспорту та виділення бюджетних коштів на його експлуатацію та утримання; 1.3. Неадекватність заохочень особового складу підрозділів ДВБ у порівнянні сил та часу, які були витрачені для виявлення правопорушень, корупційних проявів або загроз зовнішнього втручання в роботу ОВС. 2. Проблеми кадрового підбору: 2.1. Комплектація підрозділів ВБ кадрами, які не мають особистого досвіду роботи в ключових службах ОВС, а відповідно є необізнаними про специфічні можливості вчинити правопорушення, механізм їх вчинення та способи приховування протиправних діянь працівниками окремих підрозділів, на певних посадах за напрямками роботи ОВС; 2.2. Частішають факти "комерціалізації" службової діяльності. Матеріали, здобуті підрозділами ДВБ не реалізуються або реалізуються частково у зв’язку з певними домовленостями працівника ВБ з співробітниками міськрайліноргану. Оперативні розробки та зміст ОРД обмежується виявленням лише виконавців-правопорушників, у той час як посадові особи керівної ланки, зокрема пособники з прокуратури та суду залишаються поза межами оперативної уваги підрозділів ДВБ. 3. Проблеми взаємодії підрозділів ДВБ з іншими службами та відомствами: 3.1. Акти взаємодії працівників ДВБ зі співробітниками інших служб ОВС (експертами, дільничними інспекторами міліції, слідчими), а також з оперативними підрозділами інших відомств (податковою міліцією, митницею, ДВП тощо) відбуваються переважно на ґрунті "взаємних послуг". З таким ставленням до співпраці налагодження конструктивних стосунків вирішується з прагматичним підходом, а тому взаємодія відбувається вкрай рідко або проходить суто формально; 3.2. Тенденція до зниження серед персоналу ОВС кількості осіб, які щиро і добровільно бажають сприяти підрозділам ДВБ. В міськрайлінорганах майже не виконуються вимоги ч. 6 ст. 4, ч. 2 ст. 7, ч. 4 ст. 8 Дисциплінарного статуту ОВС. Безпосередні начальники правопорушників не подають клопотань про притягнення підлеглих до дисциплінарної відповідальності, користуючись диспозицією ч. 3 ст. 13 Дисциплінарного статуту ОВС, де зазначено, що «начальник має право», тобто не зобов’язаний порушити питання перед старшим прямим начальником про притягнення підлеглих до дисциплінарної відповідальності. Інколи дисциплінарний вплив керівника на правопорушення обмежується лише «усним попередженням» (передбачено ч. 11 ст. 14 Дисциплінарного статуту ОВС), оскільки законодавством чітко не визначені кваліфікуючі ознаки «значного порушення службової дисципліни»; 3.3. Невчасне повідомлення працівників ОВС та їхніх керівників про акти протидії з боку злочинців; 3.4. Замовчування співробітниками та керівництвом ОВС про факти противоправного та корупційного втручання у їхню діяльність з боку сторонніх осіб, зокрема представників органів державної влади та місцевого самоврядування, прокуратури, суду. 4. Проблеми конфіденційного співробітництва: 4.1. Недостатність агентурної мережі за межами підрозділів ОВС та низький рівень агентурних можливостей конфідентів по відношенню до працівників ОВС; 4.2. Системна тенденція щодо надання інформації, яка дійсно становить оперативний інтерес, лише за грошову винагороду, сума якої значно перевищує нормовану законодавством; 4.3. Частішають факти дворушництва конфідентів з елементами дезінформації підрозділів ВБ; 4.4. Складнощі щодо подальшого працевлаштування в системі МВС співробітників ОВС, які конфіденційно співробітничали з підрозділами ДВБ України та були виявлені. 5. Проблеми інтелектуального протиборства працівників ДВБ з фігурантами оперативного контролю: 5.1. Труднощі у зборі доказів про правопорушення або корупційні діяння працівників ОВС виникають через їхню обізнаність (особливо працівників оперативних служб) про методи контролю та перевірок, про способи виявлення фактів правопорушень, зокрема про негласні способи збору доказів протиправної діяльності, про механізм слідоутворення та можливості судових експертиз; 5.2. Професійна обізнаність та наявність у співробітників міліції навичок конспірації, маскування ознак протиправної поведінки, факту отримання хабара, корупційних зисків та переваг; знання щодо способів утаювання та легалізації нетрудових доходів, способів підготовки алібі. 6. Проблеми злочинного протистояння підрозділам ДВБ: 6.1. Дезінформація працівників ВБ, зокрема фальсифікація доказів протиправного діяння яке нібито вчинено працівником ОВС. Злочинці та їх пособники в ОВС використовують такий спосіб намагаючись усунути кваліфікованого та принципового фахівця від виконання ним службових обов’язків. Численними перевірками з боку ВБ вони прагнуть знизити його вольові устремління щодо припинення правопорушень, виявлення злочинців і збору доказової бази, намагаються відвернути оперативну увагу від своїх персон, свого злочинного промислу. Домагаючись несправедливого покарання працівника міліції або взагалі покарання безвинного злочинне співтовариство зароджує в ньому почуття образи, індиферентності, що пригнічує в ньому бажання боротися зі злочинністю, змінює ставлення до служби в ОВС; 6.2. З метою подальшого шантажу або для набуття важелів психологічного тиску злочинці здійснюють збір компрометуючого матеріалу на працівників підрозділів ДВБ. Кримінальні елементи цілеспрямовано створюють ситуації для втягнення членів сім’ї або близьких родичів працівників ДВБ в злочинну діяльність, провокують їх на вчинення правопорушення, аморальних вчинків. На завершення слід відзначити, що в розумінні особливостей будь-якого негативного явища можливо знайти способи його усунення. Безумовно, для пошуку найефективніших способів нейтралізації проблемних ситуацій необхідні більш ґрунтовні наукові дослідження, перспективність яких може убачатися в розглянутих вище питаннях. Найбільш важливішім завданням подальших наукових досліджень є потреба впорядкування інтересів суспільства з мотивацією суб’єктів, які уповноважені здійснювати контроль оперативної обстановки в органах внутрішніх справ України. Список використаних джерел: 1. Лунга Р. Я. Проблемні питання вдосконалення конфіденційного співробітництва з оперативними підрозділами Департаменту внутрішньої безпеки ГУБОЗ МВС України / Р. Я. Лунга // Науковий вісник Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ. – 2006. – № 1. – С. 145 – 152. 2. Мельковський О. В. Проблеми використання осіб, що конфіденційно співробітничають з СВБ ГУБОЗ МВС України / О. В. Мельковський // Додаток № 1 до Вісника Луганського державного університету внутрішніх справ. – 2012. – № 2. – С. 34 – 38. 3. Секереш О. Ю. Проблеми попередження злочинних та корупційних проявів серед особового складу органів внутрішніх справ підрозділами внутрішньої безпеки ГУБОЗ МВС України / О. Ю. Секереш // Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ : Спец. випуск. – 2010. – № 1. – С. 167 – 175. 4. Пічкуренко С. І. Удосконалення оперативно-службової діяльності служби внутрішньої безпеки як головна умова належного забезпечення внутрішньої безпеки МВС України / С. І. Пічкуренко // Бюлетень обміну досвідом роботи : науково-практичне видання МВС України. – 2011. – № 186. – С. 64 – 69. 5. Погорецький М. А. Формування негласного апарату підрозділами внутрішньої безпеки в навчальних закладах МВС України / М. А. Погорецький, Д. В. Волков // Науковий вісник КНУВС : Ч. 2. – 2009. – № 2. – С. 22 – 28. 6. Шинкаренко І. Р. Організаційні засади і правовий механізм регулювання протидії корупції серед персоналу ОВС України : науково-практичний посібник / І. Р. Шинкаренко, М. В. Грищенко. – Дніпропетровськ : ДУВС, ХНУВС, 2006. – 204 с. 7. Большая психологическая энциклопедия: Словари и энциклопедии на Академике [Електронний ресурс] / Академик, 2000 – 2010. – Режим доступу: http://dic.academic.ru/searchall.php?SWord=%D0%BF%D1%80%D 0%BE%D0%B1%D0%BB%D0%B5%D0%BC%D0%B0&stype=0, вільний. – Заголов. з екрану. – рос. мова. 8. Словарь практического психолога / Сост. С. Ю. Головин. – Минск : Харвест, М. : ООО «Издательство АСТ», 2003. – 800 с. 9. Современная философия: словарь и хрестоматия. Ростов-на-Дону : Феникс, 1996. – 511 с. 10. Словарь иностранных слов русского языка: Словари и энциклопедии на Академике [Електронний ресурс] / Академик, 2000 – 2010. – Режим доступу: http://dic.academic.ru/dic.nsf/dic_fwords/29215/%D0%9F%D0%A0 %D0%9E%D0%91%D0%9B%D0%95%D0%9C%D0%90, вільний. – Заголов. з екрану. – рос. мова. 11. Словарь синонимов: Словари и энциклопедии на Академике [Електронний ресурс] / Академик, 2000 – 2010. – Режим доступу: http://dic.academic.ru/dic.nsf/dic_synonims/139505/%D0%BF%D1%80%D0 %BE%D0%B1%D0%BB%D0%B5%D0%BC%D0%B0, вільний. – Заголов. з екрану. – рос. мова. 12. Новейший философский словарь: Словари и энциклопедии на Академике [Електронний ресурс] / Академик, 2000 – 2010. – Режим доступу: http://dic. academic.ru/dic.nsf/dic_new_philosophy/968/%D0%9F%D0%A0%D0%9E%D 0%91%D0%9B%D0%95%D0%9C%D0%90, вільний. – Заголов. з екрану. – рос. мова.
[
ЗАГРУЗИТЬ ФАЙЛ]
Всероссийская научная библиотека
Архивные фонды - это спецфонды Порталуса, которые не доступны в Читальном зале.
ВСЕ архивы рубрики...
Добавить статью
Экспорт новинок
