Рейтинг
Порталус

ПРОБЛЕМИ ОПЕРАТИВНО-РОЗШУКОВОГО ДОКУМЕНТУВАННЯ СУБ’ЄКТИВНОЇ СТОРОНИ ЗЛОЧИНУ

Дата публикации: 25 мая 2015
Автор(ы): Сафронов Сергей Олегович
Публикатор: Сафронов Сергей Олегович
Рубрика: ТЕОРИЯ ПРАВА ТЕОРИЯ ПРАВА →
Источник: (c) http://portalus.ru
Номер публикации: №1432546759


Сафронов Сергей Олегович, (c)

УДК 343.985(477)

                                                    Сафронов С. О.

                                                                  канд. юрид. наук, доцент,

                                                                професор кафедри ОРД

                                                                        Харківського національного

                                                                              університету внутрішніх справ

 

 

ПРОБЛЕМИ ОПЕРАТИВНО-РОЗШУКОВОГО

ДОКУМЕНТУВАННЯ СУБ’ЄКТИВНОЇ СТОРОНИ ЗЛОЧИНУ

 

***

Розглянуто питання щодо проблем фіксації в процесуально-правовій формі ознак суб’єктивної сторони злочину під час проведення оперативно-розшукових заходів.

***

Рассмотрены проблемные вопросы фиксации в процессуально-правовой форме признаков субъективной стороны преступления во время проведения оперативно-розыскных мероприятий.

***

The problems of procedural documentation evidence subjective side of the crime during the operative investigation measures.

 

 

Сучасні правові перетворення, які будують в Україні новий порядок суспільних відносин потребують сьогочасних науково-теоретичних розробок для впровадження новітньої правоохоронної системи, зокрема діяльності щодо боротьби зі злочинністю. Тенденції до зростання рівня злочинності зумовлюють необхідність прийняття низки заходів з приводу поліпшення форм реалізації правоохоронної функції держави. Одним із головних принципів протидії злочинності є принцип незворотності кримінальної відповідальності. Але, нажаль, все частіше наше суспільство обурюють негативні факти виправдувальних вироків, які були правомірними за юридичною формою але, неправими по суті і незаконними по правді. Частішають випадки коли злочинці обирають витончений спосіб ухилення від кримінальної відповідальності, а саме, апелюють про недоведеність суб’єктивної сторони злочину. Водночас, відсутність доказів щодо форми вини, виду умислу, мотивів та мети діяння породжує у засудженого відчуття несправедливості, створює уявлення про формалізм в роботі прокуратури, органів досудового слідства та правосуддя. Ось чому доказування елементів суб’єктивної сторони злочину є вкрай важливим питанням соціального значення. До речі, згідно зі ст. 91 КПК України вина особи, форма вини, мотив і мета злочину є обставинами, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні.

Проблеми щодо встановлення суб’єктивної сторони злочину раніше досліджували: П. С. Дагєль і Д. П. Котов [1], І. М. Осика [2], Б. Я. Петелін [3], С. О. Сафронов [4]. Але, у працях вказаних авторів розглядаються питання стосовно встановлення суб’єктивної сторони в суто криміналістичному ракурсі, з позиції функціональної діяльності слідчих. Проблемні аспекти фіксації суб’єктивної сторони злочину в процесі здійснення оперативної розробки в Україні не досліджувалися, і в цьому вбачається актуальність даної теми. Тривалий час наукові напрацювання в галузі ОРД переважно були спрямовані на способи фіксації інформації про дієві акти поведінки особи, тобто на обставини об’єктивної сторони злочину. Науковцями майже ігнорувалися психічні явища особи, які слід документувати за допомогою оперативно-розшукових заходів.

Метою статті є висвітлення проблемних питань оперативно-розшукової фіксації фактичних даних, які можуть бути доказами суб’єктивної сторони злочину та окреслення перспективних напрямків для подальших наукових розробок.

Емпіричною базою дослідження стали матеріали опитування 50 слідчих ОВС України та 50 осіб, які обіймають посади оперуповноважених у різних службах оперативних підрозділів ОВС України, а також матеріали 100 кримінальних проваджень за різними видами злочинів.

Аналіз результатів опитування показав, що на практиці виникають значні труднощі стосовно фіксації елементів суб’єктивної сторони злочинів при проведенні оперативно-розшукових заходів. Обумовлено це низькою чинників. Насамперед слід зазначити про недосконалість норм чинного законодавства, яке дозволяє оперативним підрозділам здійснювати фіксацію фактичних даних лише з початку одержання інформації про осіб, які готують вчинення злочину (див. абз. 2, 3 п. 1 ч. 1 ст. 6; абз. 1 ч. 1 ст. 8 Закону «Про оперативно-розшукову діяльність»). Через це суб’єкти ОРД ОВС України позбавлені можливості фіксувати докази стосовно суб’єктивної сторони злочину на більш ранньому етапі діяльності особи, а саме на етапі «голого умислу», тобто на етапі злочинного задуму або наміру. Хоча, цей етап людської діяльності є більш інформативним в аспекті матеріальних проявів елементів суб’єктивної сторони майбутнього злочину.

Результати авторських досліджень доводять, що на етапі «голого умислу» відбувається первинне і переважно неприховане перетворення психічних явищ в суто фізичні форми: слова, письмо, жести, міміку тощо. Саме на цьому етапі люди більш ярко демонструють справжні мотиви, мету, бажання через які вони мають намір вчинити злочин у майбутньому. У фазі злочинного задуму та наміру особи найбільш відверто висловлюються, проявляють емоційне ставлення до певного індивідуума або життєвих обставин. Але, зовнішні прояви елементів суб’єктивної сторони злочину зніжуються майже на 35 % після того, як особа починає готуватися до злочину і на 70 % на етапі замаху на злочин.

У випадках оперативного документування замаху на злочин імпліцитними (зовні невираженими) переважно залишаються ознаки власної волі та ознаки особистого висновку особи про виконання усіх дій, які були необхідними для доведення злочину до кінця. Особливо це стосується обставин фіксації вчинення замаху на злочини проти життя та здоров’я особи, коли необхідно припинити розпочаті діяння через небезпеку можливості завдання шкоди людині. Нажаль, законодавством України не передбачена можливість того, щоб оперативні підрозділи здійснювати фіксацію доказів щодо суб’єктивної сторони злочину у період перебування особи у злочинному задумі або намірі, тобто на етапі дозлочинної діяльності. У зв’язку з цим, процеси доказування вини значно ускладнюються або взагалі стають приводом для умовиводів про відсутність складу злочину та звільнення особи від кримінальної відповідальності.

Нематеріальна природа суб’єктивної сторони злочину значно ускладнює, а інколи унеможливлює процес її фіксації. Генезис суб’єктивної сторони злочину полягає у свідомості людини, яка часом недоступна не тільки для чуттєвих форм пізнання, але й для абстрактних форм мислення. Між іншим, сутність юридичних доказів складає нерозривну єдність відомостей про факти, їх джерела і процесуальну форму. Обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях (ст. 62 Конституції України). Отже, в матеріалах оперативно-розшукової діяльності, які передаються підрозділам досудового слідства повинні бути зафіксовані не тільки факти-дії (об’єктивна сторона злочину), але і відомості щодо суб’єктивної сторони злочину (форма вини, мотивація). Склад злочину укладається з матеріальних (об’єктивна сторона) і психічних (суб’єктивна сторона) елементів, що визначає необхідність двостороннього характеру всієї роботи оперативних підрозділів з приводу документування злочинної діяльності. У зв’язку з цим, процес планування оперативних розробок повинен передбачати фіксацію дієвих актів поведінки особи в яких буде відображатися суб’єктивна сторона злочину.

В судовій практиці, і в інших сферах повсякденної життєдіяльності ми неодноразово зустрічаємося з випадками, коли одне і теж діяння відбувається з різних мотивів, через різну мету, супроводжується різними бажаннями та ставленнями до наслідків. Ось чому про суб’єктивну сторону злочину не можуть свідчити тільки дієві акти окремої поведінки. Лише аналіз усіх етапів діяльності особи (дозлочинної, предзлочинної, злочинної та постзлочинної) дозволяє робити достовірні умовиводи щодо вини, форми умислу, мотивів та мети злочину. Суб’єктивна сторона злочину – властивість психічної діяльності людини, що характеризує невидимі процеси, які протікають у свідомості і не піддаються безпосередньому сприйняттю органами почуттів іншої людини, оскільки є суто нематеріальною субстанцією. Безумовно, що цим користуються злочинці (особливо з «кримінальним досвідом»), зокрема особи, які мають спеціальні знання у галузі правоохоронної діяльності та готують вчинення кримінального правопорушення.

Найбільш типовими методами приховування елементів суб’єктивної сторони злочину особою, яка задумала його вчинити є:

  • замовчування своїх мотивів, мети, намірів або бажань. У таких випадках особа, а ні у яких комунікативних формах не виявляє ознак, за якими можливо робити припущення з приводу елементів суб’єктивної сторони майбутнього злочину;
  • навмисне висловлювання неправдивих бажань, мотивів та мети діяння, яке особа задумала вчинити. В цих ситуаціях оточуючі люди обманюються, у них складаються судження про шляхетні прагнення або моральні думки особи. До речі, деякі індивідууми, які мають намір вчинити злочин неусвідомлено підшукують благородні мотиви та цілі, наче виправдовуючись самі перед собою підсвідомо їх сприймають, а потім вірять у них і впевнено про них стверджують;
  • поведінкове інсценування факту відсутності злочинних мотивів, мети, умислу діяння або формування про них удаваних вражень. Ця форма приховування суб’єктивної сторони злочину здійснюється завдяки демонстрації перед оточуючими особами або майбутньою жертвою злочину такої поведінки, яка не асоціюється зі злочинним умислом, мотивом або метою. В подальшому, через імпліцитність суб’єктивної сторони злочину, задіюються психологічні механізми атрибуції, які призводять інших осіб до помилкових умовиводів про відсутність мотиву, мети або умислу або до ілюзорних висновків стосовно справжнього умислу, мотиву та мети діяння, яке було вчинено;
  • шифрування елементів суб’єктивної сторони злочину під час спілкування з довіреними особами або співучасниками. Алегоричні висловлювання, жаргонні чи сленгові слова, натяки, мімічні вирази, обумовленні назви, жести та знаки – це основні чинники, які залишають суб’єктивну сторону злочину без зрозумілого смислового вираження. Навіть при їх фіксації вони можуть тлумачиться таким чином щоб не містити ознак злочину.

Окрім проблем щодо фіксації доказів суб’єктивної сторони злочину практики стикаються з проблемами документування психічних явищ, які мають кримінально-правове значення. Насамперед це стосується суб’єктивної сторони певних кримінальних фактів, а саме:

  • у випадках оперативного документування обставин раптового припинення готування до злочину або замаху на злочин (ст. 17 КК України) переважно залишаються імпліцитними: а) ознаки власної волі особи; б) ознаки усвідомлювання можливості довести злочин до кінця; в) ознаки прийняття рішення про остаточне припинення підготовчих дій;
  • у випадках готування до вчинення злочину групою осіб (ст. 28 КК України) проблематичним є фіксація фактів: а) змови на спільне вчинення злочину; б) обізнаності усіх учасників групи про план вчинення злочину; в) відповідності обсягу умислу виконавця та інших співучасників злочину;
  • при фіксації продовжуваного злочину (ч. 2 ст. 32 КК України) як правило немає зовнішніх проявів єдиного наміру;
  • при документуванні дій організаторів злочинних груп або злочинних організацій часто залишаються імпліцитними їх особистий умисел, мотив та спрямованість мети діянь, а також психологічні ознаки керування іншими особами. У 75% оперативної фіксації дій організаторів злочинних угрупувань зовні невираженими залишаються ознаки підпорядкування інших осіб саме волі організаторів. З цього приводу завжди виникали питання: «Чи підкорялися їм учасники злочинної групи? Чи керували вони ними?». Пояснюється це тим, що організатори використовують тактику «тіньового керування», при якому вони спілкуються лише з довіреними особами, залишаючись невідомими для більшості, а можливо й для всіх членів злочинної групи. Під час спілкування вони застосовують такі ж самі методи приховування суб’єктивної сторони злочину, про які мова йшла вище. Крім цього організатори створюють собі легенду прикриття шляхом ілюзорної підміни себе підставною особою. У оточуючих складається враження, що групою керує інша людина.

Численна різноманітність оперативно-тактичних ситуацій, сучасних способів вчинення злочинів, специфічність хитрощів, які застосовуються злочинцями з метою уникнення кримінальної відповідальності, а також наявність інших вищевказаних чинників обумовлюють потребу у здійсненні комплексного наукового дослідження з приводу вирішення проблем щодо фіксації ознак суб’єктивної сторони злочинів та інших елементів психічних явищ особи при здійсненні оперативно-розшукових заходів. В цьому вбачається перспективність подальших досліджень за даною тематикою.

 

Література:

 

  1. Дагель П. С. Субъективная сторона преступления и её установление / П.С. Дагель, Д. П. Котов. – Воронеж : Воронежский университет, 1974. – 242 с.
  2. Осика І. М. Доказування мотиву та мети, як ознак суб’єктивної сторони злочину / І.М. Осика, С.О. Сафронов // Право України. – 1997. – № 3. – С. 51 –
  3. Петелин Б. Я. Теория и тактика установления субъективной стороны преступления в процессе расследования / Б. Я. Петелин. – М. : Академия МВД РФ, 1992. – 164 с.
  4. Сафронов С.О. Встановлення суб’єктивної сторони діяння при розслідуванні злочинів про умисне заподіяння тілесних ушкоджень / С.О. Сафронов // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Випуск 12. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2001. – С. 495 – 498.

 

 

 

 

© Харківський національний університет внутрішніх справ, 2015

© Сафронов С.О., 2015

 

Опубликовано на Порталусе 25 мая 2015 года

Новинки на Порталусе:

Сегодня в трендах top-5


Ваше мнение?


КЛЮЧЕВЫЕ СЛОВА (нажмите для поиска): субъективная сторона преступления



Искали что-то другое? Поиск по Порталусу:


О Порталусе Рейтинг Каталог Авторам Реклама