МУТАЦІЯ ТА ІНМУТАЦІЯ СУСПІЛЬСТВА
ЧЕРЕЗ МОВОЗНАВСТВО


Олександр Холод, доктор філологічних наук,
професор Київського міжнародного університету

УДК 007 : 304 : 001

У статті пропонується оригінальний погляд автора на роль провідних досліджень у лінгвістиці останніх двох століть у суспільстві. Подається аналіз впливу теорій і положень мовознавства на етапи розвитку і занепаду суспільства.
Ключові слова: мутація, інмутація, лінгвістика, соціум, суспільство.

В статье предлагается оригинальный взгляд автора на роль ведущих исследований в лингвистике последних двух столетий в обществе. Предложен анализ влияния теорий и положений языкознания на этапы развития и стагнации общества.
Ключевые слова: мутация, инмутация, лингвистика, социум, общество.

The article offers an original perspective on the role of the leading research in linguistics of recent centuries in the society. Proposed analysis of the impact of theories and the provisions of linguistics at the stages of development and stagnation in the society.
Key words: mutation, inmutation, linguistics, society, society.

Актуальність задуманого нами дослідження полягає у декількох положеннях.
1. Не викликає сумніву теза про те, що лінгвістичні вчення як досягнення науки характеризують розвиток культури суспільства. Разом із тим, вплив результатів наукових лінгвістичних досліджень на суспільний розвиток може бути як позитивним (мутаційним), так і негативним (інмутаційним).
2. Виходячи із зазначеного, слід звернути увагу, передусім, на те, якою мірою здійснюється вплив із боку лінгвістики на суспільство. Також варто замислитись над тим, які наслідки мав вплив лінгвістичних вчень на суспільство. Відомо, що як позитивні зміни, так і негативні можуть в науці вести суспільство до прогресу. Спираючись на висловлене, з’являється необхідність верифікації впливу відомих досягнень у лінгвістиці на розвиток суспільства.
3. Згадане дослідження раніше здійснювалось у межах відповіді на питання про роль лінгвістичних вчень на розвиток суспільства. Нині ми пропонуємо дослідити вплив лінгвістики на соціум через аналіз мутаційних та інмутаційних процесів, які були описані нами детально в теорії інмутації суспільства [7–15]. Саме така постановка питань дозволяє нам констатувати актуальність запропонованого дослідження.
Постановка проблеми
Проблема, якій присвячене дослідження, може формулюватись питанням про те, у чому полягає позитивний (мутаційний) і негативний (інмутаційний) вплив лінгвістичних вчень останніх двох століть на розвиток чи занепад суспільства.
Мета дослідження: довести, що лінгвістичні вчення останніх двох століть мають як позитивний (мутаційний), так і негативний (інмутаційний) вплив на розвиток суспільства.
Для досягнення поставленої мети слід виконати декілька таких завдань:
1) уточнити значення головних термінів, що вживаються у дослідженні,
2) проаналізувати суспільно-значущі риси лінгвістичних теорій останніх двох століть, починаючи від 1800 року і завершуючи 2011 роком;
3) на основі аналізу провідних лінгвістичних вчень з’ясувати їхній вплив на розвиток чи занепад суспільства;
4) пояснити згаданий вплив процесами мутації чи інмутації.
Виклад основного матеріалу
Передусім, згідно з поставленим першим завданням, нам слід уточнити значення тих ключових термінів, які надалі вживаються нами у дослідженні.
Серед таких термінів – «мутація», «інмутація», «лінгвістичні вчення» і «суспільство».
Мутацією ми називаємо позитивний чи нейтральний вплив на поведінку реципієнта. Позитивним впливом можна вважати той, який не змінює моделі поведінки реципієнтів на гірше, ніж було до впливу. Нейтральний вплив слід розуміти як вплив, що потягнув за собою тимчасові зміни моделей поведінки реципієнтів.
Інмутацією будемо надалі називати процес упливу на свідомість споживачів інформації (реципієнтів) з метою негативного змінення сценаріїв, моделей їх поведінки.
Лінгвістичними вченнями у своєму дослідженні ми вважаємо теорії і концепції мовознавства, які мають своїх послідовників і залишили в історії розвитку науки вагомий слід.
Термін «суспільство» розуміємо у традиційному смислі як організовану «сукупність людей, об'єднаних характерними для них відносинами на певному ступені історичного розвитку» [6]. До того ж, підтримуємо думку про те, що суспільство є соціально самодостатньою системою, яка «заснована на співпраці людей» і має власну динамічну систему взаємозв'язків його членів, «об'єднаних родинними зв'язками, груповими, становими, класови¬ми та національними відносинами» [6].
Виконавши перше завдання і визначивши смисл термінів, до яких ми звертаємось протягом дослідження, ми переходимо до другого завдання, а саме: проаналізувати суспільно значущі риси лінгвістичних теорій останніх двох століть, починаючи від середини ХIХ століття (час, коли мовознавство оформилось як окрема дисципліна [5]) і завершуючи 2011 роком.
Критеріями відбору значущих лінгвістичних вчень світу, починаючи від 1700 року, ми встановили такі:
1) лінгвістичне вчення повинно бути впливовим, тобто таким, що мало чи має вплив на суспільство (його розвиток або занепад);
2) для обмеження кількості лінгвістичних вчень (число яких збільшується при наближенні до нашого часу) ми обирали два лінгвістичних вчення на століття (від 1800 до 1900 року – 2 відомих лінгвістичних вчення; від 1901 до 2011 року – 2 відомих лінгвістичних вчення: разом – 4 вчення);
3) об’єктивність нашого відбору забезпечувалась наявністю опису лінгвістичного вчення в авторитетному електронному ресурсі «Вікіпедія» [1–2; 5] та електронних словника-довідниках [3].
За основу аналізу впливу лінгвістичних вчень на розвиток чи занепад суспільства ми обрали відомі й значущі вчення таких вчених:
• Вільгельма фон Гумбольдта,
• Олександра Востокова,
• Фердінанда де Сосюра,
• Яна Нєціслава Іґнация Бодуена де Куртене.
Далі, стисло описуючи відомі факти, називаючи соціальну значущість кожного з названих лінгвістів, ми подаємо суб’єктивну оцінку як позитивного (мутаційного), так і негативного (інмутаційного) впливу їхніх лінгвістичних вчень на розвиток суспільства.
Лінгвістичне вчення Вільгельма фон Гумбольдта (народився 1767 року – помер 1835 року) мало такий вплив на суспільство:
1) започаткувало новий напрям в філософії, а саме – філософію мови;
2) започаткувало концепцію філософської антропології,
3) відкрило новий напрям в мовознавстві – гумбольдтіанство,
4) визначило положення про антропологічний підхід до мови, тобто про вивчення мови у тісному зв’язку «зі свідомістю і мисленням людини, його культурою і духовним життям» [3];
5) протестувало проти механістичного й антиісторичного підходів XVII–XVIII ст. до виникнення й функціонування мови;
6) заклало підвалини для психологістичної теорії в мовознавстві і для майбутньої психолінгвістики та соціолінгвістики (твердження «мова є не закінчена справа або річ (ergon – «оргон»), а діяльність (energeia – «енергейя») стало провідною концепцією сучасності В. фон Гумбольдта та твердження «мова є не мертвий продукт (erzeugtes), а процес, що творить, породження (erzeugung));
7) підштовхнуло Х. Штейнталя до формування нової дисципліни «Психології народів».
Основні ідеї В. фон Гумбольдта висвітлені в таких його працях: «Про вплив різного характеру мов на літературу і духовний розвиток» (1821), «Про завдання історика» (1821), «Про відмінність будови людських мов і її вплив на духовний розвиток людства» (1830–1835).
Аналіз положень і пропозицій В. фон Гумбольдта дозволив нам стверджувати їхню мутаційну та інмутаційну значимість.
До мутаційних слід віднести ті зміни, які відбулися в науці і перераховані вище (див. п.п. 1–8). До інмутаційних, або тих, що змінили на гірше моделі поведінки дослідників-сучасників вченого, слід зарахувати такі:
• започаткований В. фон Гумбольдтом новий напрям у філософії (філософія мови) не просто змусив прислуховуватись сучасників-вчених до ідей філософа і мовознавця, але й налаштував їх проти, що потягнуло за собою погіршення у взаєминах з вченим світом, колегами по роботі тощо;
• концепція філософської антропології, яку запропонував В. фон Гумбольдт, змусила сучасних йому дослідників переглянути їхні теоретичні настанови, концепції, підходи, методи аналізу мовних явищ і процесів, що, як наслідок, зіпсувало чіткий теоретико-методологічний лад у мовознавстві;
• новий напрям у мовознавстві, гумбольдтіанство, «вклинився» в існуючу систему концепцій лінгвістики, що викликало суперечки й наукові дискусії, або погіршило стан спокою наукового товариства;
• старі механістичні теорії виникнення й функціонування мови були піддані різкій критиці, що є негативним, інмутаційним, явищем у суспільстві;
• формування Х. Штейнталем нової дисципліни «Психології народів» під впливом гумбольдтианської теорії зіпсувало методологію антиісторичних досліджень у мовознавстві і філософії.
Отже, ми стверджуємо, що лінгвістичне вчення В. фон Гумбольдта мало як мутаційний, так і інмутаціний характер. Іншими словами, мовознавча теорія вченого мала і позитивний, і негативний вплив на розвиток суспільства, його авангардної спільноти – вчене товариство.
Наступним для аналізу ми обрали лінгвістичне вчення Олександра Востокова (справжнє прізвище – Остенек; народився 1781 року – помер 1864 року).
Вплив лінгвістичного вчення Олександра Христофоровича Востокова на суспільство визначено такими позиціями:
1) вчений заклав основи порівняльно-історичного слов’янського мовознавства в Росії,
2) досліджував лексикографію як основу мовознавства,
3) вивчав російське віршотворення,
4) заснував слов’янську філологію,
5) запропоновував оригінальний погляд на палеографію.
За даними досліджень [4], порівняльно-історичний метод базувався на чотирьох положеннях:
1) «порівняння мов виявляє їх спо¬рідненість, тобто походження від одного джерела – мови-основи (прамови);
2) за рівнем спорідненості мови об'єднуються в сім'ї, групи і підгрупи;
3) відмінності споріднених мов можуть бути пояснені тільки безперер-вним їх розвитком;
4) зміни звуків у споріднених мовах мають строго закономірний характер, через що корені та флексії є стійкими впродовж тисячоліть, що дає мож¬ливість установити (реконструювати) архетипи» [4].
До появи порівняльно-історичного методу вивчення слов’янських мов ґрунтувалось на несистемному пошуку схожих слів, що саме по собі було неправильним, оскільки схожі слова мали частіше різні лексичні значення і були схожими лише за формою. Винахід О. Х. Востокова довів, що слід шукати схожість не тільки форми слова, але й морфем та їхніх значень в різних, споріднених мовах. «Дослідник, який користується порів¬няльно-історичним методом, у залученні до аналізу слів повинен бути дуже обережним, бо тут його підсте¬рігає небезпека прийняти за спільні слова випадкові співзвуччя, що нерідко має місце навіть у солідних по¬рівняльно-історичних студіях»  стверджують автори [4].
На нашу думку, лінгвістичне вчення О. Х. Востокова має розглядатись як з боку мутації, так і з боку інмутації.
Здійсненням мутації суспільства під впливом лінгвістичної теорії О. Х. Востокова слід вважати ті зміни, що були вказані у п.п. 1–5 переліку впливу на суспільство лінгвістичного вчення дослідника.
Негативний (інмутаційний) вплив на суспільство лінгвістичної теорії О. Х. Востокова ми вбачаємо у такому:
1) запропонувавши новий підхід до порівняльно-історичного слов’янського мовознавства в Росії, О. Х. Востоков зруйнував (привів до деформації) систему «старого» порівняльно-історичного методу в мовознавстві: якщо до нього дослідники користувались порівнянням тільки зовнішньої форм и слів різних мов, із новою пропозицією О. Х. Востокова одиницею порівняння стали морфеми порівнюваних слів, що загострило конфлікти в науковому середовищі, отже, привело до напруження в науковому суспільстві;
2) вчений запропонував вважати лексикографію основою мовознавства, хоча до нього такою виступав синтаксичний лад речення і текста, отже, О. Х. Востоков примусив переглянути свої наукові ідеї значну частку дослідників-сучасників, що також потягнуло за собою невдоволення у науковому товаристві, переписування наукових монографій, навчальних посібників і наукових статей як таких, що втратили свою актуальність: такий поворот справи вдібився не тільки на фінансових спроможностях вчених та навчальних закладів, але й змусив окремих колег відчувати себе приниженими, неактуальними;
3) вивчаючи російське віршотворення, О. Х. Востоков «перетнув межу» наукового поля власних наукових пошуків і «зазіхнув» на територію поетів, літературознавців, літературних критиків тощо; його спроби реформування системи віршотворення через розробку «високих» жанрів оди та філософської лірики, введення в обіг урочистих промов і різнобарвних засобів метафорики в поетичну мову, а також прагнення оновити російське віршовторення завдяки використанню російського народного віршу потягнули інмутацію частки суспільства, пов’язаної з поезією; сучасні незнані поети та літературні критики підхопили різку критику один одного й прагнули перешкоджати публікаціям О. Х. Востокова
4) оригінальний погляд на палеографію, запропонований О. Х. Востоковим, закріпив перші спроби російського дослідника-старовіра Андрія Денисова, який ще 1717 року розвінчав сфабриковані православною церквою документи, що відносились до нібито до 12 століття; О. Х. Востоков гаряче продовжував накопичення палеографічних спостережень, складав опис рукописів, що, безперечно, тягнуло інмутацію поведінки фальшивомонетників, підсобників підписів, нечистих на руку дослідників, які складали частку суспільства того часу.
Лінгвістичне вчення Фердінанда де Сосюра (народився 1957 року – помер 1913 року) також мало позитивні (мутаційні) й негативні (інмутаційні) вектори розвитку суспільства.
До мутації суспільства внаслідок лінгвістичного вчення Ф. де Сосюра свідчать такі заслуги вченого:
1) пропозиція розмежувати поняття «мова» та «мовлення», що породило відчутний поштовх до утворення ідей соціолінгвістики, а пізніше й психолінгвістики, отже, лінгвістичне вчення Ф. де Сосюра стимулювало мутацію наукового товариства як частки суспільства;
2) вчений запропонував розглядати мову як систему знаків, що було продовженням водночас ідей Ч. Пірса і Ч. Сандерса про необхідність започаткування нової науки «семіології» («семіотики») та стало початком семіотичного напрямку в мовознавстві і змінило на краще підходи до аналізу лінгвістичних процесів і явищ: аналіз відкрив нові грані (якості, властивості, характеристики, ознаки) мови;
3) пропозиція розрізнювати синхронію й діахронію як, відповідно, аналіз сучасних явищ і процесів у мові та як аналіз мови з боку врахування історично сформованих реалій і закономірностей, що дало науковому співтовариству як частці суспільства новий імпульс у прагненні деталізованого і прискіпливого вивчення функцій мови і її одиниць.
Інмутація наукового товариства як частки суспільства внаслідок лінгвістичного вчення Ф. де Сосюра відбулась за таких причин:
1) ідеї Ф. де Сосюра, видані після його смерті («Курс загальної лінгвістики»), оцінені фахівцями як найважливіша лінгвістична праця ХХ століття, оскільки потягнули за собою певну зміну знань і поглядів щодо розмежування провідних понять «мова» і «мовлення»: вчена спільнота після згаданої пропозиції розшарувалась на два великих табори прихильників єдності понять «мова» і «мовлення», з одного боку, та їхнього розрізнення, з другого боку, що до нині не дає права стверджувати факт єдності поглядів і наявності у світі єдиної системи аналізу мовних явищ;
2) разом із введенням Ф. де Сосюром диференціації «мови» і «мовлення» у світі науки фіксується жорстке протиборство двох таборів вчених: «чисті» лінгвісти, які не визнають згаданої диференціації, біля ста років поспіль виступають проти вчення Ф. де Сосюра; вчені «покордонних» галузей знань (соціолінгвістики, психолінгвістики, когнітивної лінгвістики) не приймають поглядів представників «чистої» лінгвістики; зазначене протиборство негативно впливає на наукову та студентську молодь, яка до певної міри не розуміє причин такого розгалуження, отже, суспільство фіксує інмутаційні процеси.
Лінгвістичне вчення Яна Нєціслава Іґнаци Бодуена де Куртене (народився 1845 року – помер 1929 року) також мало як позитивний бік зміненні моделей поведінки суспільства (мутація), так і негативний бік такого змінення (інмутація).
До тих змін моделей поведінки суспільства, які ми називаємо мутацією, відносимо такі:
1) впевненість вченого в тому, що мови слід вивчати не за письмовими пам’ятками, а як живу мовну діяльність, що дало поштовх до розвитку соціолінгвістики, психолінгвістики та багато років пізніше – етнопсихолінгвістики;
2) відкриття дослідником законів фонології підштовхнуло мовознавство до необхідності введення відокремленого від фонетики поняття, що породило серед науковців нові течії й розгалуження у вченнях; вчений запропонував новий напрямок в лінгвістиці і назвав його «експериментальна фонетика»;
3) Бодуен де Куртене Я. вперше запропонував математичні моделі в мовознавстві, що виявилось продуктивним у подальших розробках дослідників-експериментаторів в лінгвістиці, дозволило вважати її досить точною наукою і такою, що може залучати кількісно-якісний аналіз;
4) підтримуючи право українців на власну мову, Я. Бодуен де Куртене досліджував її проблеми, протестував проти заборони царським урядом української мови, збільшував свій власний інтелектуальний багаж знання української мови завдяки спілкуванню з І. Франком і В. Гнатюком, що ми розглядаємо як мутацію суспільства.
Слід вважати деякі пропозиції Я. Бодуена де Куртене і його дії в науці такими, що варто розглядати як такі, що тягнули за собою інмутацію суспільства. Наприклад, готуючи до видання третю і четверту редакції відомого тлумачного словника В. Даля, Я. Бодуен де Куртене дозволив собі внести нові слова до словарних статей, а також дозволив собі зробити правки в тексти словника і навіть здійснив уточнення етимології деяких слів, виправив розподіл слів за гніздами. Згадане свавілля в науці будь-якого часу розглядалось як недотримання етики вченого, руйнування святих канонів науки – порушення авторських прав. Як наслідок, від вченого відвернулись відомі мовознавці-сучасники. За часів СРСР результати спроби Я. Бодуена де Куртене редагувати втретє і вчетверте тексти словника В. Даля були піддані забуттю і не друкувались, що дозволяє фіксувати яскравий приклад інмутації суспільства.
Висновки
На початку дослідження нами ставилась мета довести, що лінгвістичні вчення останніх двох століть мають як позитивний (мутаційний), так і негативний (інмутаційний) вплив на розвиток суспільства. Мета дослідження досягнута повністю.
Дійсно, лінгвістичні вчення відомих мовознавців останніх двох століть (Вільгельма фон Гумбольдта, Олександра Востокова, Фердінанда де Сосюра, Яна Нєціслава Іґнация Бодуена де Куртене) виконали і виконують функції каталізаторів як мутації суспільства, так і його інмутації. Суть основних показників мутації лінгвістичних вчень перелічених чотирьох відомих дослідників лінгвістики полягає в такому:
1) започаткування нових ідей, концепцій, напрямків, розділів мовознавства, що тягнуло за собою позитивні зміни і спрямовувало сучасників і послідовників до прогресу;
2) новації згаданих лінгвістичних вчень були актом спротиву застарілим методам у науці, що вже як констатація факту виступало в ролі чинника оновлення;
3) прогресивні думки чотирьох згаданих лінгвістів стимулювали пізніше появу нових дисциплін і галузей знань, що є безперечним фактом позитивної зміни моделей поведінки суспільства;
4) не боячись зіпсувати стосунки з колегами по фаху, чотири зазначених лінгвісти сміливо виступали за введення нових ідей у класичну науку мовознавства й тим самим показували достойний приклад молодим вченим, що слід розглядати як позитивні зміни в моделях поведінки суспільства.
Основні показники інмутації лінгвістичних вчень чотирьох відомих дослідників лінгвістики, спадок яких ми досліджували, полягає в такому:
1) різке змінення ставлення колег і оточуючих до піонерів науки, що не поліпшувало, а тільки погіршувало атмосферу існування вчених-мовознавців;
2) самодозвіл на вчинки, що не сумісні зі статусом вченого, за епістемами сучасників, що безперечно погіршує імідж певних дослідників лінгвістики (наприклад, Я. Бодуена де Куртене);
3) внесення в наукове товариство сумнівів і розбрату, порушення єдності і сталого методологічного підґрунтя для подальших наукових пошуків;
4) надання конкретних інструментів розвінчання історичної брехні (наприклад, нові методи дослідження в палеографії, запропоновані О. Востоковим), що «покращило» знання науковців-кривдників і озброїло їх у прагненні й надалі обманювати суспільство і робити це «вишуканіше».
Перспективою подальших наукових розшуків слід вважати прискіпливе вивчення теорій і концепцій як сучасних мовознавців, так і тих, чиї провідні думки заставляло лінгвістику різко змінювати вектори своїх підходів до аналізу мовних і мовленнєвих явищ та процесів.

Література

1. Бодуен де Куртене Іван Олександрович [Електронний режим]. – Режим доступу : http://uk.wikipedia.org/wiki/
2. Вільгельм фон Гумбольдт [Електронний режим]. – Режим доступу : http://uk.wikipedia.org/wiki/
3. Гумбольдтианство [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://lingvisticheskiy-slovar.ru/description/gumboldtianstvo/143
4. Методи лінгвістичних досліджень. Описовий метод. Порівняльно-історичний метод [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://coolreferat.com
5. Мовознавство [Електронний режим]. – Режим доступу :
http://uk.wikipedia.org/wiki/
6. Суспільство [Електронний режим]. – Режим доступу :
http://uk.wikipedia.org/wiki/
7. Холод О. М. Інмутація у мас-медіа: монографія [за ред. проф. В. В. Різуна]. – К. : Інститут журналістики КНУ імені Тараса Шевченка, 2006. – 167 с.
8. Холод О. М. Інмутація суспільства і роль масмедіа / Холод О. М. // Масмедійна інмутація суспільства : монографія / Клінкова Т. О., Козаченко В. В., Кравченко Н. О. та ін. [за ред. О.М. Холода]. – Кривий Ріг–Запоріжжя, 2009. – С. 7–28.
9. Холод О. М. Основи теорії інмутації / Холод О. М. // Соціальні комунікації та інмутація суспільства : монографія [за ред. проф. О. М. Холода; Гончарова А. К., Субота В. М., Шевченко А. С., Шевченко О. О.]. – К. : КиМУ, 2010. – С. 6–35.
10. Комунікаційні технології (у теорії інмутації) : навч. посіб. [авт.-укл. О. М. Холод]. – К. : КиМУ, 2010. – 156 с.
11. Холод О. М. Інмутація суспільства в гіпермаркеті свідомості : у 3 т. – Том 1 : Теорія інмутації суспільства : монографія. – К. : КиМУ, 2010. – 213 с.
12. Холод О. М. Теорія інмутації суспільства / Холод О. М. // Засоби масової комунікації: формування інформаційного суспільства : монографія [за ред. проф. Горевалова С. І.]. – К. : КиМУ, 2010. – С. 69–154.
13. Холод О. Маніпуляція суспільством: мутація й інмутація як концепції соціально-комунікаційних технологій / Холод О. М, // Освіта регіону: політологія, психологія, комунікації : Український науковий журнал. – [Університет «Україна», Всеукраїнська асоціація політичних наук]. – № 2. – 2010. – С. 108–111.
14. Холод О. М. Соціальні комунікації : соціо- і психолінгвістичний аналіз : навч. посіб. / О. М. Холод. [2-е вид., доп. і випр.]. – К. : Київський міжнародний університет; Українська асоціація психолінгвістів, 2010. – 304 с.
15. Холод О. М. Теорія інмутації суспільства : монографія. – К. : КиМУ, 2011. – 354 с.