УДК 007 : 304 : 004.9 + 001
Соціально-комунікаційна технологія інмутації пам’яті
Socially-communication technology of inmutation of memor
Холод А.М.
Kholod O.M.
Київський міжнародний університет
The article is sanctified to the analysis of socialcommunication technology of imputation of memory. An author on the example of memorial of Auschwitz leads to an idea that presently, after the theory of J. Bodrijar and theory of imputation society of О. Kholod, a monument to the relocation center of death is a change on worse models of behavior of society.
Keywords: imputation, simulacrum, simulation, stimulation, Auschwitz.

Проблема дослідження
Теорія Ж. Бодрійяра [4] пропонує розглядати реальний світ як світ нереальний. Недарма Нео – герой епохального фільму «Матриця» – у руках тримає книгу Ж. Бодрійяра «Симулякри та симуляції». Саме вчення дослідника найбільш відповідає ідеї згаданого фільму: якщо ви вважаєте, що живете в реальному світі, це ще не означає, що ви в ньому живете. Світ реальний помінявся місцями зі світом уявлень, фантазій, електронних копій, дублікатів та симулювання реальних стосунків між людьми. За сюжетом фільму «Матриця» будь-який герой може повернутися до реального світу шляхом телефонного дзвінка. Через телефонний дріт той, хто телефонує, повертається в нереальний світ, який ми вважаємо за реальний. Жан Бодрійяр наводить приклад утворення копії реального і втрати реальних функцій оригіналу справжніх історичних речей. «…Під завісою спасіння оригіналу, відвідувачам заборонили доступ до гротів Ласко, але за п’ятсот метрів збудували їхню точну копію» − повідомляє дослідник. Кожний відвідувач може побачити реконструкцію гротів. Можливим у такому випадку, як вважає Ж. Бодрійяр, стає факт того, що «пам’ять про оригінальні гроти зникне зі свідомості прийдешніх поколінь і тоді зникнуть розбіжності» між оригіналом і копією. Висновок Ж. Бодрійяра парадоксальний: «дублювання достатньо, аби обидва об’єкти стали однаково штучними» [4, с. 14]. Отже, будь-який об’єкт реальності при його дублюванні поступово втрачає свої цінність як оригінал і перетворюється на симулякри («знаки або несамототожні феномени, які направляють до чогось іншого, і саме тому симулятивні» [3]). Так само свого часу вийшло зі спробою людства утворити копію концентраційного табору «Аушвіц–1», що й тепер розташовано біля невеличкого польського містечка Ошвенцим. Досліджуваною проблемою є не стільки незнання ефекту, описаного Ж. Бодрийяром, та згаданого нами випадку, скільки те, що сучасне суспільство не знає достеменно того, як сприймати чи то гроти Ласка (приклад Ж. Бодрийяра), чи то страждання євреїв та слов’ян, які були зігнані в систему концентраційних таборів «Аушвіц-1, 2, 3» (наш приклад), чи то експонати будь-якого музею (наприклад, краєзнавчого музею м. Києва, де демонструються залишки мамонтів або стійбища первісної людини як в історико-етнічному музеї під відкритим небом під м. Переяславом-Хмельницьким). Наприклад, страждання слов’ян і євреїв у таборах Аушвіц для того, хто вперше відвідує концтабір-музей, здаються жахливими й моторошними. Під час переповіді власних вражень кожний відвідувач Аушвіцу додає емоції і описи, які відрізняються від реальних, від тих, про які розповідав екскурсовод. Останній, до речі, також не відчуває того первісного страждання від споглядання за купою валіз, навалених до стелі, чи гори окулярів, зірваних силоміць з облич мешканців концтабору. Екскурсовод вже звик до емоцій відвідувачів, але сам не в стані постійно перебувати в аурі страждання й співпереживання. Саме тому, вважаємо, сучасне суспільство не сприймає «по справжньому» біль і страждання справжніх в’язнів Аушвіцу. Якщо не існує справжніх відчуттів фізичних страждань, значить не існує й справжнього Аушвіцу. Він штучний. Він несправжній, хоча й проіснував більше як 5 років (початок робіт з облаштування таборів смерті значиться кінцем грудня 1941 року – початком січня 1942 року, хоча наказ Г. Гімлера про створення концтабору було підписано 20 травня 1940 року [1]; росіяни увійшли до табору Аушвіц 27 січня 1945 року [13], що й знаменувало закінчення існування «машини» смерті). Музей, на який перетворено Аушвіц зразка 1941–1945 років, не є реальним. Він – тільки симуляція реального, яке існувало у минулому. Отже, ті, хто відвідує Аушвіц, є обманутими: вони не відчувають спів страждання, болю й жаху катування, не чують «запаху» смерті. Суспільство обманює себе, бреше прийдешнім поколінням, симулюючи реальну картину світу і, разом із тим, стимулюючи і навіюючи спогади про жахливе минуле. Вважаємо, що описана стимуляція за рахунок симуляції тягне за собою інмутацію (зміну моделей поведінки) суспільства. Разом із тим, слід зауважити, що стимуляція симуляції, у нашому випадку, є симулякром Аушвіцу, або знаком болю і страждання, ненависті і смерті, за яким нічого не міститься. Не міститься реальних болю і страждання, смерті і ненависті. Значить, у свідомості нинішніх поколінь завдяки системі дій-комплексів (технологій) утворено симулякр пам’яті, або знаковий замінник реальності, який стимулює несправжні відчуття, їхні замінники.
Виходячи із зазначеного, об’єктом дослідження ми виокремили технологію інмутації пам’яті, предметом – стимулювання симуляції «Аушвіц» як технологію інмутації пам’яті (із позицій теорії симулякрів Ж. Бодрійяра).
Нами було передбачено, що теорія симулякрів Ж. Бодрійяра і теорія інмутації суспільства О. Холода можуть пояснити феномен стимулювання симуляції «Аушвіц» як технологію інмутації пам’яті.
Метою дослідження було з позицій теорії симулякрів Ж. Бодрійяра та теорії інмутації О. Холода визначити й описати феномен стимулювання симуляції «Аушвіц» як технологію інмутації пам’яті.
Методи дослідження
Ми звернулися до наукового методу емпіричного дослідження, а саме – спостереження, яке дозволило здійснити фіксацію фрагментів реальності, безпосередньо перебуваючи в історичному меморіалі-пам’ятнику «Аушвіц» (м. Ошвенцим, Польща).
Завдяки гіпотетико-дедуктивному методу ми висунути передбачення, під час перевірки якого дедукцією нам вдалося довести правильність твердження про існування феномену стимуляції симуляції «Аушвіцу» як технології інмутації пам’яті.
Загальнологічні методи і прийоми дослідження (аналіз, синтез, абстрагування, індукція, ідеалізація та аналогія) були підкріплені системним підходом до аналізованого феномену.
Хід дослідження
Виконуючи першу дослідницьку процедуру – здійснити аналіз певних положень теорії симулякрів Жана Бодрійяра (за працею «Симулякри та симуляція»), ми диференціювали такі основні положення згаданої теорії.
1. Весь світ складається з уявної реальності, яка не існую насправді.
2. Простір, що оточує людину, наповнений знаками (симулякрами), які є замінниками реальності, оскільки за знаками нічого не міститься.
3. Простір, який автор називає «гіперреальність» – симулятивний. Він симулює реальність. Іншими словами, за реальністю нічого не стоїть.
4. Існує якнайменше три види симулякрів, а саме: 1) копії, які не є функціональними у суспільстві; 2) функціональні аналоги, що виконують у суспільстві певну роль; 3) суто симулякри, до яких автор запропонував віднести гроші, моду й громадську думку [4].
Наведені тези окремих положень теорії симулякрів Ж. Бодрійяра пізніше будуть нами залучені з метою детального доведення висунутої гіпотези.
Друга дослідницька процедура передбачала аналіз окремих положень теорії інмутації суспільства Олександра Холода (із доповненнями: Т. Клінкової, Н. Кравченко, Д. Борисенка, Р. Василишина [5; 6–12]). Враховуючи раніше викладені положення теорії, тепер автор пропонує розглядати процеси маніпуляції не як негативні, а як такі, що мають якнайменше три смислові наповнення: 1) мутація (зміна моделі поведінки суспільства на краще); 2) інмутація (зміна моделі поведінки суспільства на гірше); 3) абмутація (від скорочення двох латинських слів «absentia» [2] – відсутність та «mutation» – зміни; шляхом усікання основи першого основи (відсутність будь-яких змін у моделях поведінки суспільства). Кожне смислове наповнення має певне розгалуження на процеси, які виражають ступені градації сили їхнього прояву.
Третє завдання нашого дослідження полягає в тому, щоб здійснити опис фрагментів реальності, які зберігаються на території сучасного історичного музею-меморіалу «Аушвіц» у м. Ошвенцим у Польщі, з метою пошуку в них та функціях, які вони зазвані виконувати, ознак: інмутації (зміни моделей поведінки на гірше); технології (комплексу-дії) інмутації; симулякрів (знаків-замінників реальності); симуляції завдяки симулякрам; феномену стимулювання симуляції «Аушвіц»; стимулювання симуляції пам’яті як інмутаційної технології.
Доведенням наявності інмутації (зміни моделей поведінки на гірше) суспільства завдяки акуратному збереженню реалій періоду функціонування концентраційного табору Аушвіц у м. Ошвенцим є такі факти:
1) після перегляду експозицій, розташованих у колишніх бараках, де мешкали в’язні-євреї, молоді члени делегації з Ізраїлю виходили не тільки сумними й «вбитими»; вони змушені були мовчати, оскільки не могли підібрати слів, завдяки яким у них з’явилась би можливість висловити свій гнів й озлобленість, розпач і безсилля; демонстровані експонати музею змінили на гірше поведінку молодих ізраїльтян;
Концтабір Аушвіц як місце жахів і смерті, експериментів над людьми і концентрації ненависті до людей є міжнародним місцем функціонування технології (комплексу-дії) інмутації. Доведенням висловленої тези є такі факти:
1) кожного, хто приїздить до Аушвіцу, чекають технології (комплекси-дії) інмутації, спрямовані на ознайомлення з жахіттями часів нацизму, що панував у Європі протягом 1940–1945 років; до таких комплексів-дій слід віднести:
а) централізована транспортна доставка відвідувачів (до м. Ошвенцим регулярно, за графіком, їздять автобуси, зупиняючись спеціально біля повороту дороги, яка веде до входу в меморіал);
б) організація екскурсій по території табору смерті (придбання спеціально заготовлених квитків, оплата екскурсовода, спеціально продуманий маршрут, спеціальні мапи Аушвіцу);
в) наявність торговельного комплексу (книжкові розкладки, буфети, кав’ярні, продаж сувенірів (!), альбомів фотографій і малюнків концтабору);
г) наявність книги відгуків;
д) фотографи, які можуть зняти відвідувачів на фоні будь-якого фрагменту Аушвіцу;
е) спеціально облаштована стоянка автобусів та автомобілів біля входу до меморіалу.
2) кожний експонат чи комплекс експонатів меморіалу Аушвіц підтверджують думку про те, що вони є частиною технології (комплексів-дій) інмутації:
а) ретельно підготовлений до перегляду й пофарбовані та вибілені стіни;
б) вітрини з оргскла протерті,
в) таблички підписано двома мовами – польською та англійською;
г) у зріст людини зроблені фотографії жертв, на яких випробовували нові «медичні» препарати;
д) за вітринами ніби хаотично накидані чи то окуляри, чи то валізи, чи то взуття загиблих в’язнів).
3) рух відвідувачів меморіалу чітко продумано й спрямовано не тільки екскурсоводом, а й білими лініями-смугами, які вказують напрям руху за маршрутом, який чітко розрахований на посилення негативного враження: згадане є технологією інмутації.
Отже, концентраційний табір смерті Аушвіц є міжнародним місцем функціонування технології (комплексу-дії) інмутації.
Висновки
1. На початку дослідження ми передбачили, що теорія симулякрів Ж. Бодрійяра і теорія інмутації суспільства О. Холода можуть пояснити феномен стимулювання симуляції «Аушвіц» як технологію інмутації пам’яті. Висунута гіпотеза була доведена повною мірою.
2. Дійсно, нині меморіальний комплекс, організований на території концентраційного табору Аушвіц біля польського містечка Ошвенцим, виконує роль феномену стимулювання симуляції «Аушвіц» як технологію інмутації пам’яті.
У перспективі нами заплановане дослідження прояву феномену стимулювання симуляції пам’ятників минулим державним і політичним діячам як технології інмутації суспільства.
Список використаних джерел
1. Аушвиц–Біркенау [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://uk.wikipedia.org/wiki/
2. Absentia, отсутствие C, Q etc.; недостаток, нехватка (pecuniae Ap) [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://radugaslov.ru/latin1.htm
3. Бодрийяр, Жан [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://ru.wikipedia.org/wiki/
4. Бодрийяр Ж. Симулякры и симуляция [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://lit.lib.ru/k/kachalow_a/simulacres_et_simulation.shtml
5. Борисенко Д. О. Відтяжки у теорії інмутації суспільства Холода О. М. / Борисенко Д. О. // Теорія інмутації суспільства: pro at contra: монографія [за ред. проф. Холода О. М.]. – К. : КиМУ, 2011. – С. 83–92.
6. Василишин Р. Я. Критика теоретичної моделі інмутації суспільства О. М. Холода / Василишин Р. Я. // Теорія інмутації суспільства: pro at contra: монографія [за ред. проф. Холода О. М.]. – К. : КиМУ, 2011. – С. 32–40.
7. Василишин Р. Я. Доповнення теоретичної моделі інмутації суспільства О. М. Холода / Василишин Р. Я. // Світ соціальних комунікацій : наук. журн. [за ред. О. М. Холода]. – Том 1. – К. : КиМУ, ДонНУ, 2011. – С. 345–351.
8. Клінкова Т. О. Місце мутаційних та інмутаційних процесів у політиці як моделі соціальної комунікації / Клінкова Т. О. // Теорія інмутації суспільства: pro at contra: монографія [за ред. проф. Холода О. М.]. – К. : КиМУ, 2011. – С. 67–88.
9. Кравченко Н. О. Інформаційні пастки у телевізійному просторі як фактор деструкції моделей поведінки суспільства / Кравченко Н. О. // Масмедійна інмутація суспільства : монографія [Т. О. Клінкова, В. В. Козаченко, Н. О. Кравченко та ін.; за ред. О. М. Холода]. – Кривий Ріг–Запоріжжя, 2009. – С. 171–220.
10. Кравченко Н. О. Наслідки та дії теорії інмутації суспільства / Кравченко Н. О. // Теорія інмутації суспільства: pro at contra: монографія [за ред. проф. Холода О. М.]. – К. : КиМУ, 2011. – С. 45–57.
11. Холод О.М. Теорія інмутації суспільства : монографія / Холод О.М. – К. : КиМУ, 2011. – 305 с.
12. Холод О.М. Інмутація рекламних явищ / Холод О.М. // Світ соціальних комунікацій : науковий журнал [за ред. О.М. Холода]. – Т. 3. – 2011. – С. 78–95.