Холод О.М.
(м. Київ, Україна)
УДК 007 : 304 : 004.9 + 001
СИМУЛЯКР «АУШВІЦ»
ЯК ТЕХНОЛОГІЯ ІНМУТАЦІЇ ПАМ’ЯТІ
(з позицій теорії симулякрів Ж. Бодрійяра та теорії інмутації О. Холода)
«…очень наивно искать этнологию среди Дикарей или где-то в странах "третьего мира" - она здесь, повсюду, в метрополиях, среди белых людей, в целом мире - каталогизированном, проанализированном, а затем искусственно возрожденном наподобие реального - в мире симуляции, галлюцинации истины, шантажа реального, умерщвления любой символической формы и ее истеричной исторической ретроспекции - умерщвления, первыми жертвами которого (положение обязывает) стали Дикари, но которое уже давно распространилось на все западные общества» » [4].

Проблема дослідження
Теорія Ж. Бодрійяра [4] пропонує розглядати реальний світ як світ нереальний. Недарма Нео – герой епохального фільму «Матриця» – у руках тримає книгу Ж. Бодрійяра «Симулякри та симуляції». Саме вчення дослідника найбільш відповідає ідеї згаданого фільму: якщо ви вважаєте, що живете в реальному світі, це ще не означає, що ви в ньому живете. Світ реальний помінявся місцями зі світом уявлень, фантазій, електронних копій, дублікатів та симулювання реальних стосунків між людьми. За сюжетом фільму «Матриця» будь-який герой може повернутися до реального світу шляхом телефонного дзвінка. Через телефонний дріт той, хто телефонує, повертається в нереальний світ, який ми вважаємо за реальний. Жан Бодрійяр наводить приклад утворення копії реального і втрати реальних функцій оригіналу справжніх історичних речей. «…Під завісою спасіння оригіналу, відвідувачам заборонили доступ до гротів Ласко, але за п’ятсот метрів збудували їхню точну копію» − повідомляє дослідник. Кожний відвідувач може побачити реконструкцію гротів. Можливим у такому випадку, як вважає Ж. Бодрійяр, стає факт того, що «пам’ять про оригінальні гроти зникне зі свідомості прийдешніх поколінь і тоді зникнуть розбіжності» між оригіналом і копією. Висновок Ж. Бодрійяра парадоксальний: «дублювання достатньо, аби обидва об’єкти стали однаково штучними» [4, с. 14]. Отже, будь-який об’єкт реальності при його дублюванні поступово втрачає свої цінність як оригінал і перетворюється на симулякри («знаки або несамототожні феномени, які направляють до чогось іншого, і саме тому симулятивні» [3]). Так само свого часу вийшло зі спробою людства утворити копію концентраційного табору «Аушвіц–1», що й тепер розташовано біля невеличкого польського містечка Ошвенцим. Досліджуваною проблемою є не стільки незнання ефекту, описаного Ж. Бодрийяром, та згаданого нами випадку, скільки те, що сучасне суспільство не знає достеменно того, як сприймати чи то гроти Ласка (приклад Ж. Бодрийяра), чи то страждання євреїв та слов’ян, які були зігнані в систему концентраційних таборів «Аушвіц-1, 2, 3» (наш приклад), чи то експонати будь-якого музею (наприклад, краєзнавчого музею м. Києва, де демонструються залишки мамонтів або стійбища первісної людини як в історико-етнічному музеї під відкритим небом під м. Переяславом-Хмельницьким). Наприклад, страждання слов’ян і євреїв у таборах Аушвіц для того, хто вперше відвідує концтабір-музей, здаються жахливими й моторошними. Під час переповіді власних вражень кожний відвідувач Аушвіцу додає емоції і описи, які відрізняються від реальних, від тих, про які розповідав екскурсовод. Останній, до речі, також не відчуває того первісного страждання від споглядання за купою валіз, навалених до стелі, чи гори окулярів, зірваних силоміць з облич мешканців концтабору. Екскурсовод вже звик до емоцій відвідувачів, але сам не в стані постійно перебувати в аурі страждання й співпереживання. Саме тому, вважаємо, сучасне суспільство не сприймає «по справжньому» біль і страждання справжніх в’язнів Аушвіцу. Якщо не існує справжніх відчуттів фізичних страждань, значить не існує й справжнього Аушвіцу. Він штучний. Він несправжній, хоча й проіснував більше як 5 років (початок робіт з облаштування таборів смерті значиться кінцем грудня 1941 року – початком січня 1942 року, хоча наказ Г. Гімлера про створення концтабору було підписано 20 травня 1940 року [1]; росіяни увійшли до табору Аушвіц 27 січня 1945 року [24], що й знаменувало закінчення існування «машини» смерті). Музей, на який перетворено Аушвіц зразка 1941–1945 років, не є реальним. Він – тільки симуляція реального, яке існувало у минулому. Отже, ті, хто відвідує Аушвіц, є обманутими: вони не відчувають спів страждання, болю й жаху катування, не чують «запаху» смерті. Суспільство обманює себе, бреше прийдешнім поколінням, симулюючи реальну картину світу і, разом із тим, стимулюючи і навіюючи спогади про жахливе минуле. Вважаємо, що описана стимуляція за рахунок симуляції тягне за собою інмутацію (зміну моделей поведінки) суспільства. Разом із тим, слід зауважити, що стимуляція симуляції, у нашому випадку, є симулякром Аушвіцу, або знаком болю і страждання, ненависті і смерті, за яким нічого не міститься. Не міститься реальних болю і страждання, смерті і ненависті. Значить, у свідомості нинішніх поколінь завдяки системі дій-комплексів (технологій) утворено симулякр пам’яті, або знаковий замінник реальності, який стимулює несправжні відчуття, їхні замінники.
Виходячи із зазначеного, об’єктом дослідження ми виокремили технологію інмутації пам’яті, предметом – стимулювання симуляції «Аушвіц» як технологію інмутації пам’яті (із позицій теорії симулякрів Ж. Бодрійяра).
Нами було передбачено, що теорія симулякрів Ж. Бодрійяра і теорія інмутації суспільства О. Холода можуть пояснити феномен стимулювання симуляції «Аушвіц» як технологію інмутації пам’яті.
Метою дослідження було з позицій теорії симулякрів Ж. Бодрійяра та теорії інмутації О. Холода визначити й описати феномен стимулювання симуляції «Аушвіц» як технологію інмутації пам’яті.
Методи дослідження
Ми звернулися до наукового методу емпіричного дослідження, а саме – спостереження, яке дозволило здійснити фіксацію фрагментів реальності, безпосередньо перебуваючи в історичному меморіалі-пам’ятнику «Аушвіц» (м. Ошвенцим, Польща).
Завдяки гіпотетико-дедуктивному методу ми висунути передбачення, під час перевірки якого дедукцією нам вдалося довести правильність твердження про існування феномену стимуляції симуляції «Аушвіцу» як технології інмутації пам’яті.
Загальнологічні методи і прийоми дослідження (аналіз, синтез, абстрагування, індукція, ідеалізація та аналогія) були підкріплені системним підходом до аналізованого феномену.
Методика дослідження полягала у дотриманні таких процедур наукового пошуку:
1) аналіз певних положень теорії симулякрів Жана Бодрійяра (за працею «Симулякри та симуляція» [4];
2) аналіз окремих положень теорії інмутації суспільства Олександра Холода (за працями «Інмутація суспільства в гіпермаркеті свідомості», «Теорія інмутації суспільства» та «Комунікаційні технології») [15–22];
3) здійснення опису фрагментів реальності, які зберігаються на території сучасного історичного музею-меморіалу «Аушвіц» у м. Ошвенцим у Польщі, з метою пошуку в них та функціях, які вони зазвані виконувати, ознак:
 інмутації (зміни моделей поведінки на гірше);
 технології (комплексу-дії) інмутації;
 симулякрів (знаків-замінників реальності);
 симуляції завдяки симулякрам;
 феномену стимулювання симуляції «Аушвіц»;
 стимулювання симуляції пам’яті як інмутаційної технології.
4) за допомогою узагальнення довести правильність передбачення про те, що стимулювання симуляції «Аушвіц» виконує роль технології інмутації пам’яті суспільства.
Хід дослідження
Виконуючи першу дослідницьку процедуру – здійснити аналіз певних положень теорії симулякрів Жана Бодрійяра (за працею «Симулякри та симуляція»), ми диференціювали такі основні положення згаданої теорії.
1. Весь світ складається з уявної реальності, яка не існую насправді.
2. Простір, що оточує людину, наповнений знаками (симулякрами), які є замінниками реальності, оскільки за знаками нічого не міститься.
3. Простір, який автор називає «гіперреальність» – симулятивний. Він симулює реальність. Іншими словами, за реальністю нічого не стоїть.
4. Існує якнайменше три види симулякрів, а саме: 1) копії, які не є функціональними у суспільстві; 2) функціональні аналоги, що виконують у суспільстві певну роль; 3) суто симулякри, до яких автор запропонував віднести гроші, моду й громадську думку [4].
Наведені тези окремих положень теорії симулякрів Ж. Бодрійяра пізніше будуть нами залучені з метою детального доведення висунутої гіпотези.
Друга дослідницька процедура передбачала аналіз окремих положень теорії інмутації суспільства Олександра Холода (із доповненнями: Т. Клінкової, Н. Кравченко, Д. Борисенка, Р. Василишина [5; 7–8; 10; 11–12; 15; 17; ]). Враховуючи раніше викладені положення теорії, тепер автор пропонує розглядати процеси маніпуляції не як негативні, а як такі, що мають якнайменше три смислові наповнення: 1) мутація (зміна моделі поведінки суспільства на краще); 2) інмутація (зміна моделі поведінки суспільства на гірше); 3) абмутація (від скорочення двох латинських слів «absentia» [2] – відсутність та «mutation» – зміни; шляхом усікання основи першого основи (відсутність будь-яких змін у моделях поведінки суспільства). Кожне смислове наповнення має певне розгалуження на процеси, які виражають ступені градації сили їхнього прояву.
Мутація диференціюється на такі три групи процесів: 1) додавання, 2) модифікація, 3) трансформація (детально процеси описані [10–12]).
Абмутація також має три групи процесів, а саме: 1) наявність бажання змінити модель поведінки, але відсутність засобів для цього (+Б –З); 2) наявність засобів для здійснення змін, але відсутність бажання (+З –Б); 3) відсутність бажання змінити модель поведінки і засобів для реалізації такої зміни (–Б –З).
Інмутація включає в себе такі три групи процесів: 1) розбалансування, 2) знищення, 3) руйнування (детально процеси описані [10–12]).
Перелічені процеси маніпуляції поведінкою суспільства здійснюються під впливом епістеми (системи знань певної епохи) [23] з позицій двох аксіологічних систем, що спираються на 1) норми суб’єкта і 2) норми суспільства. Саме зміни епістеми й аксіології породжують ефект відтяжки (термін Д. Борисенка [5, с. 83–92] у трактовці О. Холода [17, с. 78–95]): коли те, що з позицій однієї епістеми оцінювалося як позитивне, може через певний проміжок часу набувати негативного забарвлення, а то й смислу, який є протилежним позитивному. Узагальнене бачення теоретичних положень теорії інмутації подано нами далі (див.: рис. 1).
Положення теорії інмутації Олександра Холода (із доповненнями Т. Клінкової, Н. Кравченко, Д. Борисенка, Р. Василишина) надалі знайдуть свою реалізацію під час пошуку ознак інмутації, мутації, абмутації, з одного боку, та ознак симулякрів, з другого боку.
Третє завдання нашого дослідження полягає в тому, щоб здійснити опис фрагментів реальності, які зберігаються на території сучасного історичного музею-меморіалу «Аушвіц» у м. Ошвенцим у Польщі, з метою пошуку в них та функціях, які вони зазвані виконувати, ознак: інмутації (зміни моделей поведінки на гірше); технології (комплексу-дії) інмутації; симулякрів (знаків-замінників реальності); симуляції завдяки симулякрам; феномену стимулювання симуляції «Аушвіц»; стимулювання симуляції пам’яті як інмутаційної технології.
Доведенням наявності інмутації (зміни моделей поведінки на гірше) суспільства завдяки акуратному збереженню реалій періоду функціонування концентраційного табору Аушвіц у м. Ошвенцим є такі факти:
1) після перегляду експозицій, розташованих у колишніх бараках, де мешкали в’язні-євреї, молоді члени делегації з Ізраїлю виходили не тільки сумними й «вбитими»; вони змушені були мовчати, оскільки не могли підібрати слів, завдяки яким у них з’явилась би можливість висловити свій гнів й озлобленість, розпач і безсилля; демонстровані експонати музею змінили на гірше поведінку молодих ізраїльтян;
2) представники інших національностей, переглянувши, наприклад, приміщення, у якому спалювали людей, виходили і змінювали свій погляд на оточуючі речі: дехто відмовлявся від їжі, дехто не хотів говорити взагалі ні про що, дехто прагнув як можна швидше покинути територію меморіалу; їхня поведінка змінилася на гірше, тобто інмутувала;
3) переказуючи свої негативні враження про перегляд камер тортур та описуючи дворик зі стіною, біля якої кожний день розстрілювали по 10-15 мешканців бараків Аушвіцу, кожний із екскурсантів додавав ще більше негативних емоцій, які заглиблювали не тільки негативне враження слухачів, але й утворювали негативний образ місця, про яке йшлося у переказі; наявною є інмутація тих, хто «відвідав» Аушвіц.
Концтабір Аушвіц як місце жахів і смерті, експериментів над людьми і концентрації ненависті до людей є міжнародним місцем функціонування технології (комплексу-дії) інмутації. Доведенням висловленої тези є такі факти:
1) кожного, хто приїздить до Аушвіцу, чекають технології (комплекси-дії) інмутації, спрямовані на ознайомлення з жахіттями часів нацизму, що панував у Європі протягом 1940–1945 років; до таких комплексів-дій слід віднести:
а) централізована транспортна доставка відвідувачів (до м. Ошвенцим регулярно, за графіком, їздять автобуси, зупиняючись спеціально біля повороту дороги, яка веде до входу в меморіал);
б) організація екскурсій по території табору смерті (придбання спеціально заготовлених квитків, оплата екскурсовода, спеціально продуманий маршрут, спеціальні мапи Аушвіцу);
в) наявність торговельного комплексу (книжкові розкладки, буфети, кав’ярні, продаж сувенірів (!), альбомів фотографій і малюнків концтабору);
г) наявність книги відгуків;
д) фотографи, які можуть зняти відвідувачів на фоні будь-якого фрагменту Аушвіцу;
е) спеціально облаштована стоянка автобусів та автомобілів біля входу до меморіалу.
2) кожний експонат чи комплекс експонатів меморіалу Аушвіц підтверджують думку про те, що вони є частиною технології (комплексів-дій) інмутації:
а) ретельно підготовлений до перегляду й пофарбовані та вибілені стіни;
б) вітрини з оргскла протерті,
в) таблички підписано двома мовами – польською та англійською;
г) у зріст людини зроблені фотографії жертв, на яких випробовували нові «медичні» препарати;
д) за вітринами ніби хаотично накидані чи то окуляри, чи то валізи, чи то взуття загиблих в’язнів).
3) рух відвідувачів меморіалу чітко продумано й спрямовано не тільки екскурсоводом, а й білими лініями-смугами, які вказують напрям руху за маршрутом, який чітко розрахований на посилення негативного враження: згадане є технологією інмутації.
Отже, концентраційний табір смерті Аушвіц є міжнародним місцем функціонування технології (комплексу-дії) інмутації.
Згідно з концепцією Ж. Бодрійяра, пропонуємо Аушвіц вважати симулякром, або знаком-замінником реальності. Доведенням декларованої думки слід вважати декілька аргументів.
По-перше, те, що відбувалося в таборі смерті Аушвіц в період від 1940 до 1945 років, відбувалося більше як півстоліття тому. За цей час у суспільстві виросло два покоління мирних людей, співіснування яких ґрунтувалося й ґрунтується не на принципах і законах військового часу, часу окупації чи існування концентраційних машин страти в’язнів. Існування двох поколінь нових (повоєнних) людей стало фактом поступового стирання інформації про жахи Аушвіцу. Нове, третє покоління, яке є поколінням мережевих мандрівників (термін наш – О.Х.), взагалі перестало цікавитися пам’яттю про минуле. Не тільки про Аушвіц, але й про Другу світову війну. Покоління тинейджерів є поколінням мережево просунутої амнезії. Саме тому, що постійно пам’ятати про негативні сторінки світової історії Голокосту неможливо, нове покоління й не пам’ятає про палаючі печі Аушвіцу. Відбувається стирання інформації про негативне, тобто інмутація поколінь. У цьому ми вбачаємо спустошеність образу смерті на ім’я «Аушвіц». За спустошеним образом нічого не стоїть, хіба що пусті слова, симулякри як замінники реальності.
По-друге, Аушвіц слід вважати симулякром, тому що друге повоєнне покоління людей перестало приділяти наповненню образу смерті «Аушвіц» належної уваги. Третє покоління (ті, хто нині має вік не старше двадцяти років від народження) не виховано на традиціях обов’язкових уроків пам’яті (наприклад, першого вересня кожного навчального року), на ритуалі прийняття в піонери чи комсомольці біля пам’ятників воїнам-визволителям. Останні, до речі, в багатьох країнах Європи нині вже не вважаються визволителями. Їхня роль визначається як роль окупантів. Відбувається глобальна девальвація образів жертв Голокосту в Аушвіцу. Страждання перестали бути стражданнями. Вони – пусте місце в пам’яті третього повоєнного поклоніння. Страждання стали симулякром. Аушвіц теж. Друга світова війна – один великий симулякр, оскільки в підручниках з історії багатьох країн світу розповіді про неї приділяється від половини сторінки (підручники з історії в американських школах) до двох–трьох сторінок в українських та російських підручниках.
Отже, описані два фактори дозволяють стверджувати, що Аушвіц нині є симулякром.
Варто також довести думку про те, що завдяки симулякрам (на кшталт Аушвіцу) відбувається симуляція справжніх відчуттів, почуттів, минулого й, певною мірою, майбутнього прийдешніх поколінь.
Декларовану думку доводимо декількома аргументами.
1. Як відомо, симуляцією називають «імітацію певної реальної речі, ситуації, чи процесу», який «включає відтворення деяких ключових властивостей чи поведінки обраної фізичної, чи абстрактної системи [13]. Аушвіц як табір смерті імітує реальні речі, відтворює в пам’яті людства спогади про вбивства, тортури, кров і ненависть, гнів і безсилля тих, хто жив півстоліття тому. Аушвіц тільки нагадує деякі властивості справжнього місця концентрації болю і страждань. Отже, Аушвіц – симулятор.
2. Табір смерті Аушвіц псує майбутні покоління. Діти, які відвідують Аушвіц разом із дорослими, не виявляють особливого інтересу до розповіді екскурсантів, експонатів, фотографій, відтворення минулої атмосфери із запахом смерті. Діти не можуть уявляти собі того, що бодай на крихту не відчули. У них відсутнє відчуття болю і страждань. Вони не знають «запаху» смерті. Діти не можуть бути симуляторами, бо не вміють імітувати непережитого. Саме тому є підстави стверджувати, що прийдешні покоління, майбутнє нинішніх поколінь, співпереживаючи сльозам і розпачу дорослих, на догоджання їм, буде симулювати співпереживання й розуміння проблеми концтаборів. Нинішні дорослі вирощують симулянтів, імітаторів реальності, імітаторів минулого.
Слід зауважити, що нині повноцінно функціонує феномен стимулювання симуляції «Аушвіц», сутність якого полягає в такому: симуляція (імітування) співпереживання і співстраждання болю минулого активно стимулюється старшим поколінням, людьми похилого віку. Така стимуляція напрочуд є вдалою завдяки демонстрації жахів Аушвіцу періоду 1941–1945 років. Але саме така імітована симуляція не є ефективною.
Наведене твердження має декілька доказів. Перш за все, слід занотувати, що тільки на території колишніх республік СРСР, а також в колишніх країнах соціалістичного «табору» майже в кожному місці є хоча б один пам’ятник воїнам, загиблим під час Другої світової війни 1939–1945 років. До того ж, на території нинішньої Польщі окрім меморіалу Аушвіц існує декілька аналогічних (наприклад, Треблінка, Белжець, Брезінка (Біркенау), Береза-Картузька (1934)), які ніяк не налаштовують громадян Європи на світле майбутнє: табір успішно функціонують як історичні місця, пам’ятники, меморіали-комплекси. Щорічно мільйони туристів відвідують такі жахливі місця, але кожний рік число відвідувачів падає. Відвідування таких історичних меморіальних об’єктів має прозору назву «похмурий туризм» (термін належить Заставецькому Т.Б. [9]. Автор повідомляє про те, що колишній концтабір Аушвіц «найбільше відвідують зі всіх подібних об’єктів» і доводить деклароване цифрами: «2007 року музей відвідало 1,2 млн. осіб» [9]. Судячи за власним досвідом відвідування Аушвіцу, можемо повторити слова колег, які не радили їхати на екскурсію до Аушвіцу: «Не їдьте туди. Там пахне смертю». Від відвідин таких похмурих місць настрій не стане краще, пам’ять не стане вільною, подальше життя відвідувача назавжди буде супроводжувати «запах смерті». Схожа тенденція відслідковується у туристів таких похмурих місць як, наприклад, крематорій чеського села Грушовани поблизу міста Хомутов. Відвідувачі згаданого жахливого місця кормлять мешканців села [6]. Виходячи із наведених фактів, можемо стверджувати, що теза про те, що феномен стимулювання симуляції «Аушвіц», нині повноцінно й успішно функціонує в Європі, доведена.
Останнє твердження стосується того, що стимулювання симуляції пам’яті виконує роль інмутаційної технології. Щорічне, більше як мільйонне, відвідування «похмурих» місць (наприклад, за даними [1] Аушвіц-Біркенау 2007 року відвідало 1,2 млн людей) свідчить про те, що, з одного боку, стимулювання симуляції пам’яті про негативні сторінки історії людства здійснюється успішно, з другого боку, − про те, що стимулювання симуляції пам’яті про жахи Аушвіцу перетворилося на десятки комплексів-дій (технологій), які змінюють моделі поведінки суспільства як на краще, так і на гірше. Нині відсутні дослідження, результати яких підтвердили б нашу думку про те, що стимуляція симуляції пам’яті може виконувати ще й роль абмутації (відсутності будь-яких змін в моделях поведінки суспільства).
Доведемо тезу про те, що стимулювання симуляції пам’яті виконує роль інмутаційної технології.
1. Стимулювання (імітація) того, що покоління людей, які пройшли тортури Аушвіцу, постійно пам’ятають про пережите там, здійснюється планомірно, цілеспрямовано, ефективно й рентабельно (!). Наприклад, як вже зазначалося раніше, відвідування Аушвіцу супроводжується за планом, у певній години доби та конкретні дні тижня:
 планомірність стимулювання: щомісяця, в один із заздалегідь призначених днів, здійснюються санітарні заходи на території симулякру Аушвіц;
 цілеспрямованість стимулювання: акуратне збереження й щорічні кошти на утримання, обслуговування й ремонт меморіалу протягом більше як 65 років після закриття Аушвіцу, свідчать про наслідування певної мети тих, хто відповідає за перелічені дії;
 ефективність стимулювання: велика кількість людей щорічно відвідує Аушвіц, що приносить певні економічні вигоди у вигляді прибутку не тільки для польського міста Ошвенцим, але й для країни;
 рентабельність стимулювання: гроші, вкладені нині на підтримку існування Аушвіцу, повертаються до бюджету країни.
Отже, планомірність, цілеспрямованість, ефективність і рентабельність здійснюються неможливі без певних комплексів-дій, що й забезпечують їхню дієвість. Іншими словами, слід вести розмову про чітку технології, які є інмутаційними, оскільки спрямовані на зміну на гірше моделей поведінки суспільства.
Висновки
1. На початку дослідження ми передбачили, що теорія симулякрів Ж. Бодрійяра і теорія інмутації суспільства О. Холода можуть пояснити феномен стимулювання симуляції «Аушвіц» як технологію інмутації пам’яті. Висунута гіпотеза була доведена повною мірою.
2. Дійсно, нині меморіальний комплекс, організований на території концентраційного табору Аушвіц біля польського містечка Ошвенцим, виконує роль феномену стимулювання симуляції «Аушвіц» як технологію інмутації пам’яті.
У перспективі нами заплановане дослідження прояву феномену стимулювання симуляції пам’ятників минулим державним і політичним діячам як технології інмутації суспільства.


Список використаних джерел

1. Аушвиц–Біркенау [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://uk.wikipedia.org/wiki/
2. Absentia, отсутствие C, Q etc.; недостаток, нехватка (pecuniae Ap) [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://radugaslov.ru/latin1.htm
3. Бодрийяр, Жан [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://ru.wikipedia.org/wiki/
4. Бодрийяр Ж. Симулякры и симуляция [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://lit.lib.ru/k/kachalow_a/simulacres_et_simulation.shtml
5. Борисенко Д. О. Відтяжки у теорії інмутації суспільства Холода О. М. / Борисенко Д. О. // Теорія інмутації суспільства: pro at contra: монографія [за ред. проф. Холода О. М.]. – К. : КиМУ, 2011. – С. 83–92.
6. Боровський О. В останню туристичну путь. Як один крематорій «годує» все чеське село // Україна молода / Номер 143 за 08.08.2006 // Доступ: http://www.umoloda.kiev.ua/number/729/204/26497/
7. Василишин Р. Я. Критика теоретичної моделі інмутації суспільства О. М. Холода / Василишин Р. Я. // Теорія інмутації суспільства: pro at contra: монографія [за ред. проф. Холода О. М.]. – К. : КиМУ, 2011. – С. 32–40.
8. Василишин Р. Я. Доповнення теоретичної моделі інмутації суспільства О. М. Холода / Василишин Р. Я. // Світ соціальних комунікацій : наук. журн. [за ред. О. М. Холода]. – Том 1. – К. : КиМУ, ДонНУ, 2011. – С. 345–351.
9. Заставецький Т.Б. «Похмурий туризм» як відображення трагічних подій у історії та культурі народів / Заставецький Т.Б. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://geo-tnpu.org.ua/nauka/publ/zasttarpub/dark-turizm-stattya-zastaveckiy.html
10. Клінкова Т. О. Місце мутаційних та інмутаційних процесів у політиці як моделі соціальної комунікації / Клінкова Т. О. // Теорія інмутації суспільства: pro at contra: монографія [за ред. проф. Холода О. М.]. – К. : КиМУ, 2011. – С. 67–88.
11. Кравченко Н. О. Інформаційні пастки у телевізійному просторі як фактор деструкції моделей поведінки суспільства / Кравченко Н. О. // Масмедійна інмутація суспільства : монографія [Т. О. Клінкова, В. В. Козаченко, Н. О. Кравченко та ін.; за ред. О. М. Холода]. – Кривий Ріг–Запоріжжя, 2009. – С. 171–220.
12. Кравченко Н. О. Наслідки та дії теорії інмутації суспільства / Кравченко Н. О. // Теорія інмутації суспільства: pro at contra: монографія [за ред. проф. Холода О. М.]. – К. : КиМУ, 2011. – С. 45–57.
13. Симуляція [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://uk.wikipedia.org/wiki/
14. Холод О.М. Інмутація суспільства в гіпермаркеті свідомості / Холод О.М. – У 3-х т. – Том 1 : Теорія інмутації суспільства : монографія. – К. : КиМУ, 2010. – 213 с.
15. Холод О.М. Теорія інмутації суспільства : монографія / Холод О.М. – К. : КиМУ, 2011. – 305 с.
16. Холод О.М. Комунікаційні технології : підручник / Холод О.М. – К. : ЦУЛ, 2012. – 314 с.
17. Холод О.М. Інмутація рекламних явищ / Холод О.М. // Світ соціальних комунікацій : науковий журнал [за ред. О.М. Холода]. – Т. 3. – 2011. – С. 78–95.
18. Холод О. М. Інмутація у масмедіа: монографія. – К. : Київський національний університет імені Тараса Шевченка, 2006. – С. 8–9.
19. Холод О. М. Інмутація суспільства в системі маніпуляції (теоретична модель) / Холод О. М. // Світ соціальних комунікацій : наук. журн. [гол. ред. О. М. Холод]. – Т. 2. – К. : КиМУ, ДонНУ, 2011. – С. 456–480.
20. Холод О. М. Теорія інмутації суспільства: монографія / Холод О. М. – К. : КиМУ, 2011. – 350 с.
21. Холод О. М. Модель інмутації суспільства в метамоделі маніпуляції / Холод О. М. // Світ соціальних комунікацій : наук. журн. [гол. ред. О. М. Холод]. – Т. 3. – К. : КиМУ, ДонНУ, 2011. – С. 23–38.
22. Холод О.М. Комунікаційні технології : підручник / Холод О.М. – К. : ЦУЛ, 2012. – 267 с.
23. Эпистема [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://pmatsuk.narod.ru/epistema. html
24. Gutman M. Berenbaum. Анатомия лагеря смерти Аушвитц / Gutman M. – Вашингтон, 1994.






























Додаток А



Рис. 1. Модель маніпуляції суспільства (2012)
розробка: О. М. Холод (2006−2012); доповнення: Т. О. Клінкова (2007−2011),
Н. О. Кравченко (2007−2011), Д. О. Борисенко (2011), Р. Я. Василишин (2011)

Примітки:
+ Б – З – є бажання, немає засобів їх реалізації;
– Б + З – немає бажання, є засоби його реалізації;
– Б – З – немає ані бажання, ані засобів його реалізації.